Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

— Відверто кажучи, Вілл, — відповідаю я, — цей батьків улюбленець і мене трохи нервує. Ми відведемо його додому, заплатимо викуп і чкурнемо якнайдалі.

Ми відвели хлопця додому тієї ж ночі. Щоб він пішов, ми наплели, що батько купив йому рушницю з срібною насічкою та мокасини і завтра ми разом поїдемо полювати на ведмедів. Рівно о дванадцятій "годині ми постукали у двері Ебенезера. В той самий момент, коли за нашою пропозицією я мав би витягти півтори тисячі доларів з коробочки під деревом, Вілл відраховував двісті п’ятдесят доларів у руку Дорсету. Тільки-но хлопчисько зрозумів, що ми збираємось залишити його дома, він завив, як найбільша труба в оркестрі, і вчепився в ногу Вілла, наче п’явка. Батько відірвав його від ноги, як відривають липкий пластир.

— Скільки часу ви його зможете тримати? — питав Вілл.

— Сили в мене вже не ті, що колись, — каже старий Дорсет, але думаю, що за десять хвилин можу ручатися.

— Цілком достатньо, — каже Білл. — За десять хвилин я перетну Центральні, Північні й Середньо-західні штати і добігатиму до канадського кордону.

І хоч ніч була дуже темна, і Білл був дуже гладкий, а я непоганий бігун, мені пощастило догнати його тільки за добрі півтори милі від міста.

Коловорот життя[502]

Переклад М. Дмитренка

Мировий суддя Бинаджа Віддеп сидів на порозі суду й смоктав бузинову люльку. На обрії, застигши на півдорозі до зеніту, височіло сіро-голубе в полудневому мареві пасмо Камберлендських гір. По-дурному кудкудакаючи, головною вулицею селища бундючно прошкандибала зозуляста курка. Почалось рипіння коліс, і на дорозі, здіймаючи куряву, з’явилася запряжена биком бідарка, в якій сиділи Рейсі Білбро та його жінка. Бідарка зупинилася біля дверей суду, і подружжя злізло на землю. Сам Рейсі складався з засмаглої, аж коричневої шкіри і жовтої чуприни над нею на висоті шести з чимось футів. Незворушний спокій облягав його, мов сталеві лати. А жінка його, загорнута в чималу кількість ситцю з багатьма гострими кутами й припорошена нюхальним тютютном, була якась незграбна і стомлена від туманно усвідомлюваних бажань. Крізь усе це проглядав глухий протест ошуканої юності, яка ще не помічає, що вже відходить.

Мировий суддя з поваги до своєї гідності встромив ноги в черевики й відсунувся, даючи подружжю ввійти.

— Ми, знацця, — мовила жінка голосом, як ото гуде вітер у сосновому гіллі, — хочемо розлучитись. — Вона глянула на Рейсі, аби впевнитися, що в тому, як вона виклала суть справи, він не завважив якоїсь помилки, неясності, невиразності, небезсторонності чи прагнення до особистої вигоди.

— Так, розлучитися, — повторив Рейсі, поважно кивнувши головою. — Ми, знацця, ніяк не можемо вжитися. Коли чоловік і жінка дбають одне про одного, то й то самота в горах заїдає. А коли вона сичить, мов дика кішка, або сидить, надувшись, як сова, то чоловікові з такою жити несила.

— Коли він казна-яке ледащо, — не дуже завзято мовила жінка, — вештається без діла з різною поганню та контрабандистами, а потім вилежується, нажлуктавшись самогону, та ще морока зі зграєю його шолудивих собак — їх треба годувати!

— Коли вона жбурляє покришками від каструль, — у тон їй відгукнувся Рейсі, — та ще ошпарила окропом найкращого в усьому Камберленді мисливського пса, варити чоловікові їсти їй аж з душі верне, а вночі не дає спати, все гризе за якісь дурниці!

— Коли ж він нічого заробити негоден, та ще на всі гори прославився як нікчема, то хіба тут до спання?

Мировий суддя неквапливо взявся до виконання своїх службових обов’язків. Підсунув до прохачів єдиний стілець і дерев’яний ослін. Розгорнув звід законів, що лежав на столі, і пробіг очима перелік статей. Потім протер окуляри і підсунув до себе чорнильницю.

— В кодексі законів, — проголосив суддя, — нічого не сказано про розлучення, стосовно до юрисдикції даного суду. Одначе з погляду справедливості, конституції та золотого правила “роби іншим так, як хочеш, щоб вони робили тобі” — угода, яку не можна розірвати, є невигідна... Якщо мировий суддя може поженити якусь парочку, то ясно, що він зобов’язаний, якщо це треба, і розлучити її. Наш суд зараз винесе ухвалу про розлучення, впевнений, що Верховний суд визнає її правомірною.

Рейсі Білбро видобув з кишені штанів капшучок з тютюном. З капшучка витрусив на стіл п’ятидоларовий папірець.

— Вторгував за одну ведмежу і дві лисячі шкури, — сказав він. — Оце всі наші гроші.

— Встановлена в суді за розлучення плата, — сказав суддя, дорівнює п’яти доларам. — І він удавано байдуже запхнув кредитку в кишеню свого домотканого жилета. Потім з великими фізичними й розумовими муками надряпав на половинці паперового аркуша ухвалу про розлучення й переписав її на другу половинку. Тоді прочитав Рейсі Білбро та його дружині документ, що давав їм свободу.

“Цим доводимо до відома всіх, що Рейсі Білбро та його дружина Ерієла Білбро цього дня, бувши здорові тілом і душею, особисто з’явилися переді мною, дали обіцянку віднині й довіку не любити й не шанувати одне одного, ні в доброму, ні в поганому не слухатись одне одного й порушили справу про розлучення відповідно до спокою і гідності нашого штату. При цьому ухвали не порушувати, і нехай поможе вам Бог.

Бинаджа Віддеп, мировий суддя тут і в окрузі П’ємонт, штат Теннессі”.

Суддя вже збирався вручити Рейсі один з папірців, але його затримав голос Ерієли. Обидва чоловіки витріщились на неї. Їхня тупоумна чоловіча природа зіткнулася в особі цієї жінки з чимось несподіваним і непередбаченим.

— Суддя, ану почекай, не давай йому цю бамагу. Бо ж іще не все залагоджено. Спочатку захисти мої права. Я повинна одержати гроші на прожиток. Де це видано — чоловік має розлучення, а жінці щербатого цента не дає. А я збираюсь податися до свого брата Еда на Горбату гору. Отож мені потрібні черевики, тютюн, та й ще дещо. Коли Рейсі знайшов гроші на розлучення, то нехай знайде і мені на прожиток.

Рейсі Білбро аж рота роззявив з несподіванки.