Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Мелана ж весь ранок роздавала поради і тепер відчувала себе старою, навченою життям матроною.

Їй довелося радити Айдеку, чим задобрити дружину, яка напевно сердиться через те, що він знову не встиг повернутися до того, як на світ з'явився синочок. Вже третій. І що купити синочку радила. І яку нитку намист піднести тещі. І яким вином пригощати тестя та батька, щоб вони оцінили та захопилися столицями. Єдине, чого вона не радила, це яку хустка купити його матері. Хоча б в цьому Айдек розбирався досить добре і ні яких порад не потребував.

Потім Мелані довелося вести довгу душевну бесіду з молоденькою служницею, якій раптом дуже захотілося стати вовчицею. Надивилась вона на них у палаці і запалала бажанням. І довелося їй пояснювати, що таке тренування, звідки береться магічний дар, чому шістнадцять років вже занадто багато і пізно, а головне, чому не так і погано піти в помічниці травника, якщо так хочеться самостійності.

Коли Мелані стало здаватися, що ще трохи цих умовлянь і в неї відвалиться язик, служниця нарешті пішла. Але її місце відразу зайняв сонний і задоволений душечка, якому хотілося знати, які саме солодощі любить Ліїн, крім тих тістечок. Мелана ледве втрималася від того, щоб стукнути його по голові, і відправила думати самостійно, бо роздавати безкоштовні поради їй уже набридло. Юміл мав нахабство запропонувати за поради заплатити, за що був битий віялом і вигнаний шукати солодощі. Вранці. Так рано, що пекарні тільки-но почали роботу, а в палацовій кухні сонні помічники кухарів займалися заготовками.

Втім, чомусь Мелана не мала сумніву, що він знайде.

І побоювалася, що незабаром прийде Ліїн за порадою, але цього, на щастя, не сталося.

***

Набагато цікавіше ранок почався для учнів однієї школи, котра офіційно не існує, але знаходиться на Окраїнному мисі. Їм напередодні повідомили, що слід негайно зібрати особисті речі та приготуватися до далекого шляху. Що рідних та близьких попередять найближчим часом та всіх охочих перевезуть. Що все дуже серйозно. Настільки серйозно, що старшим учням після збирання особистих речей доведеться займатися упаковкою шкільних цінностей, а потім і розбором на частини двох внутрішніх захисно-маскувальних кіл, що тримаються на амулетах. А вчителі в цей час живитимуть та посилюватимуть зовнішній. Тому що його можна буде відключити лише після того, як учні будуть на кораблях у морі.

Ось після повідомлення про амулети учні й повірили у серйозність того, що відбувається. Тому збиралися швидко, без суперечок, безглуздих вчинків і втрати часу. І впоралися з усіма справами ще до обіду. А вже ближче до вечора наймолодших кудись забрали.

***

І цього дня відбувалося ще безліч дивних речей, на які мало хто звернув увагу через бунт, що переріс у народне гуляння.

До адмірала Рівви прийшов посильний, вручив якісь папери і навіть отримав срібну монету. Після чого частина Золотого флоту отримала наказ вирушати на захід, ближче до Драконячого Хребта, і чекати на подальші накази. Якось так вийшло, що капітанами на кораблях цієї частини були вірні тільки йому люди. У яких не було жодних зобов'язань перед старшими сім’ї, тими, хто допоміг у кар'єрі або просто добрих друзів, що обертаються у близьких до верхів колах.

І ті, хто відправляв посильного, визнали це добрим знаком.

Втім, вони помилялися. І трьох з них наступного ранку знайшли на одній вуличці, що славиться поганою репутацією і хорошими продажними жінками. Чоловіків там убили, розділи і залишили на тілах записки про досконалу помсту за зганьблене кохання. І про те, що це було за кохання таке, у столиці судачили не один місяць.

У той же час, коли Рівва читав папери, головний придворний маг закрився з учнями в лабораторії і спочатку їх сварив, а потім щось довго розповідав. Після цього молодики вилетіли звідти бліді, злякані і розбіглися по кімнатах. І ніхто не здивувався, що через кілька днів нікого з них у місті вже не було. Великі маги взагалі славилися непостійністю. А цей і так надто довго порався з дурними учнями.

Втім, великий маг у палаці теж не затримався — пішов мандрувати та шукати якусь істину. А його посаду отримав приятель принца, котрий був надто молодий, невідомо звідки взявся і незрозуміло якою стихією володів. А ще цього мага не любили кішки.

Ще через кілька днів з палацу нарешті відбув Юміл Велівера разом із дружиною та почетом. У імператриці навіть настрій покращав. Втім, ненадовго. Виявилося, у почет увійшло безліч потрібних їй самої людей. І чому вони вибрали вигнання замість роботи у палаці, вона не розуміла.

А потім ще вовки та вовчиці почали розбігатися. Щоправда, винятково молоді та недосвідчені. Старші стягувалися ближче до імператора і ні на секунду не залишали його на самоті.

І принц у своєму лісі щось затримувався.

І черговий пророк з'явився, який довго говорив про майбутнє пришестя чудовиськ, які зжеруть усіх, за що був битий вартою. Пізно битий, правда, чутки в місті і без того ходили, а тут стали обростати всілякими деталями.

І всі знали, що ось-ось станеться щось погане. Тому що дуже багато імператорських наречених стали дружинами.

***

А син синьоокої вовчиці, котрий так дратував Кращу з елана, стояв на носі корабля, примруживши очі, вдивлявся в горизонт і підтримував дружину, що стояла поруч.

«Гордість Ловарі» знову йшла краєм шторму, заглибившись у нього навіть сильніше, ніж минулого разу. Борта довелося зміцнити і наростити магічними щитами, вітрила майже всі опустили і лише частину замінили на штормові, і здавалося, що баркентина не пливе, а перелітає з хвилі на хвилю. Втім, іноді так і було.

Натомість корабель йшов швидко, і двоє переслідувачів давно відстали. Ким вони були, капітан не знав і не хотів знати. Зараз йому було не до битв. Попереду було дуже багато справ, на які відводилося дуже мало часу. І втрачати його не можна було.