Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

До Центральної ради профспілок округи Аламеда [штат Каліфорнія]

Глен-Елен, Каліфорнія,

25 серпня 1905 р.

Мені несила висловити, як я глибоко жалкую, що не маю змоги сьогодні бути з вами. Але повірте мені — я з вами в братерстві духу, так само, як ви всі, хлопці, у братерстві духу з пралями міста Троя в штаті Нью-Йорк.

Та це ж видовище для богів! Робітники округи Аламеда посилають частину своєї заробленої тяжкою працею платні за три тисячі миль, через увесь континент, щоб допомогти в скруті пралям-страйкарям Троя.

Ось тут я й хочу нагадати вам одну річ, про яку ви всі знаєте, але це річ така велична, що про неї ніколи не зайве нагадувати, і вона ще виростає від кожного нагадування, — про те, що могутність організованого робітництва — в братерстві. Неорганізовані робітники не знають братерства, вони не стоять пліч-о-пліч, а через те неорганізоване робітництво слабке, як трава.

Братерство не тільки додає організованому робітництву бойових сил, воно дає йому ще й силу правоти. Найсвященніша з причин, що зводять людей у будь-яку організацію, — це братерство, і такої організації ніщо не може здолати. Нехай церква товче вам, що слуги повинні коритись хазяям. Саме це казала церква пралям-страйкаркам Троя. Але дух братерства сильніший за цей наказ, і тройські дівчата побачили це, коли каліфорнійські хлопці поділилися з ними платнею. (Але ж і дівчата в тому Трої! П'ять місяців страйку — і жодного випадку дезертирства з їхніх лав! Та й каліфорнійські хлопці, що простягають їм руку братерської допомоги через увесь континент!)

І я вам кажу: проти такого духу братерства безсилі всі махінації прислужників долара. Сила в товаристві й братерстві, а не в гризні, де кожен бореться проти кожного й всі ладні перегризти одне одному горлянку. І це товариство братерство — ваші. Зайве бажати вам успіху й сподіватися, що ваша сила ще зростатиме, бо братерство й товариство не можуть не зростати. Цього зростання неможливо спинити. Отож я тільки поздоровляю вас, хлопці, з цим.

Ваш в ім'я братерства людей

Джек Лондон

До читачів журналу «Епіл ту різн»[79]

Відкритий лист

18 листопада 1905 р.

Шановні товариші!

Ось вона, нарешті — та книжка, що її ми чекали стільки років! «Хатина дядька Тома»[80] про найманих рабів капіталу! Книжка товариша Сінклера «Нетрі»[81]. Те, що «Хатина дядька Тома» зробила колись для чорних рабів, «Нетрі» здатні зробити для рабів найманих у наш час.

Так, це книжка про наш час. Я не хочу ганити «Оглядаючись назад» Белламі [82] з його красними теоріями: вони послужили своїй меті, й послужили добре. «Оглядаючись назад» — визначна книжка. Однак я зважуся сказати, що «Нетрі», хоч у них немає красних теорій, книжка ще визначніша.

Вона жива й гаряча. В ній буяє неприкрашене життя, її написало потом і кров'ю, сповнено стогоном і сльозами. В ній людину зображено не такою, як вона повинна бути, а такою, як її змушують бути в нашому світі, в двадцятому сторіччі. В ній нашу країну зображено не такою, як вона повинна бути чи як її уявляють захоплені промовці на святі Четвертого липня — батьківщиною волі і рівних можливостей для всіх, — а такою, яка вона є насправді: батьківщиною гноблення й несправедливості, оселею страшних злиднів, горя й страждання, пеклом для людей, нетрями, де живуть хижі звірі.

Оце вам справжня тема книжки товариша Сінклера: нетрі! Ось чому він і назвав її цим словом. Треба, щоб ця книжка пішла між люди. І ви, товариші, повинні допомогти їй піти між люди. Автор написав її за велінням серця. А ви за велінням серця маєте її розповсюдити.

І ще завважте й затямте, товариші: ця книжка чисто пролетарська. Такою вона й повинна лишитися. Написав її інтелігент-пролетар. Написано її для пролетарів. І надрукувати її мав пролетарське видавництво. І читати її мав пролетаріат. І будьте певні, якщо її не рознесе по світі пролетаріат, вона не розійдеться зовсім. Одно слово, це від початку до кінця справа пролетаріату.

Пам'ятайте: ця книжка повинна вийти в світ перед лицем ворога. Жодне капіталістичне видавництво не зважиться її надрукувати. Одні з неї сміятимуться, другі — глумитимуться, треті її лаятимуть, але більшість замовчуватиме, і це найгірше, найнебезпечніше. Такий звичай капіталізму.

Товариші, не забувайте про змову мовчання. Мовчання — це найсмертельніша небезпека, з якою спіткається ця книжка. Її опора — власна вартість. Ви її прочитали і знаєте, чого вона варта. Єдине, чого їй треба, — це розголосу. І ви повинні забезпечити їй розголос. Не дозвольте замовчати її. Кричіть про цю книжку з усіх дахів, увесь час, по всій країні. Говоріть про неї, горлайте про неї, робіть усе що завгодно, тільки не мовчіть. На всю силу ваших горлянок здійміть про неї галас, такий галас, щоб ті, хто сидить нагорі, роззявили роти в подиві і, може, відчули, як двигтить під ними будівля захланності, що вони спорудили.

Ви повинні дати цій книжці хід. Ви самі її прочитали й можете за неї поручитись. А як дасте їй хід, далі вона вже розженеться сама. Друкарі з сили виб'ються, виготовляючи все більші й більші тиражі. Вона вийде сотнями тисяч примірників. Вона відкриє безліч вух, досі глухих до соціалізму. Вона розоре грунт для насіння нашої пропаганди. Вона наверне тисячі людей у нашу віру, здобуде їх для нашої справи. Товариші, все залежить від вас!

Ваш в ім'я революції

Джек Лондон

До С. С. Макклюра[83]

Глен-Елен, Каліфорнія,

10 квітня 1906 р.

Шановний містере Макклюре!

Відповідаю на Ваш лист від 3 квітня. Життя таке коротке, а люди такі дурні, що з самого початку своєї кар'єри, коли я вперше став об'єктом сенсації через юнацьке захоплення соціалізмом, я взяв собі за правило не спростовувати жодної газетної вигадки про мене. Та все ж, із чемності, я спростовую такі речі, коли мене просять друзі. А тому, на Ваше прохання, спробую пояснити подібність між моєю «Любов'ю до життя» та «Блукачем у краю опівнічного сонця» Огастеса Брайдла й Дж. К. Макдональда.

Письменники дуже часто беруть матеріал для своїх творів з газет. Там повно викладених