Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

На тому місці, де спіймано бойовиків ОУН, висипано в честь повішених героїв високу могилу. Польська поліція наказала цю могилу розкидати, але незабаром довколишня молодь знову привела її до порядку. Розкинення і відновлення могили повторилося другий раз. Коли ж поліція втретє хотіла розкидати могилу, вона знайшла прив'язану до хреста карточку з пересторогою перед профанацією могили. Одначе, поліція цю пересторогу злегковажила й почала розкопувати могилу. В той час, коли з землі виривано хреста, вибухла захована в землі біля нього бомба і вбила одного з тих, хто розкопував, а кількох поранила. Крім того, боївка ОУН виявила й побила двох поліційних донощиків з Вериня й Розвадова.

В районі проведено великі арешти і в висліді кільканадцятимісячного слідства поліції пощастило виявити кілька клітин ОУН на терені Миколаївщини (над Дністром). У лютому-березні 1936 року в Стрию відбувся процес проти 26 здогадних членів ОУН. 15 березня того самого року були засуджені, із узглядненням амнестії: Угера Михайло – на 9 років, Кордоба Іван і Томицький Микола – по 8 і пів року, Паньків Іван, Проців Степан, Проців Гриць – по 8 років, Гринів Роман – 7 років, Саварин Іван – 6 років, Галецький Микола і Табинський Микола — по 5 років, Пришляк Євген, Горак Михайло, Максимів Федь і Ґрица Андрій – по 4 роки, Шух Михайло – 2 і пів року, Николишин Олекса — 2 роки, Круць Онуфрій – 3 місяці тюремного ув'язнення. Дев'ять підсудних, котрим не доведено жодної вини, вийшли на волю: Стасів Федір, Пришляк Ярослав, Рудка Григорій, Береза Євген, Ґрица Іван, Проців Гнат, Демко Іван, Горак Сень і Гірник Марія.

БОРОТЬБА ПРОТИ КОМУНІСТИЧНОГО ПІДПІЛЛЯ

Досить важка ситуація, що її переживала Організація в вузькому гурті втаємничених у зв'язку з описаними труднощами КЕ, не заторкувала, одначе, широких кіл членства мережі ОУН, а загал українського громадянства й ворожі чинники просто не знали про них. Тому ті події не позначилися теж на націоналістичній діяльності на ЗУЗ, яка в деяких випадках набувала характеру масових акцій.

Однією з таких масових, просто стихійних, акцій того періоду була кривава боротьба українських націоналістів проти комуністичного, аґентурного руху Москви, що теж діяв у підпіллі на західноукраїнських землях. Розмах протикомуністичної акції ОУН на ЗУЗ у 1934-35 роки приголомшив був комуністичне підпілля й воно не зважувалося виступати з активним спротивом. Щойно в наступні 1935-36 роки комуністи, заохочені натиском польської влади й поліційних чинників на ОУН, вирішили й собі завдати націоналістам підступного удару.

Свято Франка в Нагуєвичах

Сиґналом до їхнього виступу було для комуністів свято на пошану Івана Франка у Нагуєвичах, що його в травні 1936 року влаштували українські націоналісти у двадцятиріччя з дня смерти великого Революціонера. На це свято комуністи потайки стягнули з усіх місцевостей свої боївки напали на трибуну для промовців і під час кривавої сутички здерли українські національні прапори, намагаючись вивісити, замість них, свої червоні ганчірки. Після того комуністична боївка напала на учасників фестину, влаштованого читальнею „Просвіти” у Верчанах біля Стрия і викликала кривавий зудар, у якому згинув молодий український націоналіст Ярослав Барабаш з Конюхова. 30 серпня 1936 року комунарська боївка напала на влаштовану націоналістами імпрезу в читальні „Просвіти” в Настасові, пов. Тернопіль, де смертельно поранено ножами Михайла Лапчака та важко поранено С. Кураша, М. Зазуляка і Т. Базара.

За події в Настасові тернопільський суд присяглих засудив М. Канцара на 7 років, Т. Лапчака на 6; І. Куріцу на 5; І. Миськова, М. Джинджиристого і Т. Ворожбита по 1 рокові; І. Брикайла та І. Ракочія по 9 місяців в'язниці.

Напад комуністів у Стрийщині

Того самого дня комуністи вбили українського націоналіста Василя Буричку в с. Жупані, пов. Стрий. 6 вересня 1936 року комунарська банда напала на членів імпрези „Сільського Господаря” в Раві Руській та поранила інж. К. Целевича. 15 жовтня того самого року комуністична боївка застрілила в Камінці Боброїдах Михайла Зеленого й поранила Дмитра Гоція. Одначе, несподівано для комунарів, їхні провокації зустрілися з надзвичайно міцним, стихійним протиударом українських націоналістів.

Криваве свято на Маківці

Першим протиударом, завданим комунарам, були події під час свята на пошану поляглих Українських Січових Стрільців на горі Маківці в Карпатах, у липні 1936 року. Це свято, влаштовуване кожного року для відзначення боїв УСС проти москалів, було, звичайно, причиною зударів українських націоналістів з польською поліцією, яка різними дошкульними виступами намагалася перешкодити святкуванню. В 1936 році Маківка стала ареною кривавого зудару українських націоналістів з комуністичними запроданцями.

Заохочені своїм виступом у Нагуєвичах, комуністи плянували викликати замішання також під час святкувань на Маківці. Але коли під час Богослуження на площі перед могилами стрільців комунар Пона вигукнув перше слово „ганьба”, обурені присутні змасакрували провокатора на місці, а в дальшому вбили ще одного зухвалого комуніста жида-фотографа Люкса. Під час повороту з гори Маківки учасники святкувань повибивали вікна багатьом відомим комуністам у містечку Сколім.[282] Обурення 20-тисячної маси учасників свята було таке грізне, що присутня на святі польська поліція навіть не пробувала інтервеніювати, побоюючись за своє життя.

Вона провела масові арешти лише за кілька днів після святкування, ув'язнивши понад 50 осіб. Серед арештованих були тоді теж українські націоналісти: Ол. Гасин, Дм. Яців, Т. Охримович, П. Мірчук, В. Тимчій, В. Ключник, В. і Гр. Яворові та ін. Протягом тримісячного слідства звільнено з ув'язнення всіх арештованих, за вийнятком Теодосія Охримовича з Завадова біля Стрия. Пізніше його засуджено за „участь у масакрі” комунара Пони на 4 роки тюремного ув'язнення.

Вслід за Маківкою прийшли стихійно вибухлі криваві відплатні акції проти комуністів у різних місцевостях західньоукраїнських земель, під час яких згинуло кілька десятків провідних комунарів. При тому ані польська поліція, ані комуністична розвідка не могли довідатися, хто вбив даного комуністи. Коли ж бойовиків ОУН пощастило викрити, їх ставлено під суд, про що появлялися вістки в пресі, як наприклад:

23 і 24 червня 1937 року львівський окружний суд на виїздній сесії до Мостів Великих судив Зенона Бучму та Івана Лущика з Кам'янки – Бишків і Андрія Мися зі Сільця під закидом вбивства Михайла Білецького, комуністичного аґітатора з околиці Жовкви, що загинув 19 серпня 1936 р. На розправу була вислана поліцшна школа в Мостах Великих, як на одну з важливіших зразкових розправ. Суд засудив Івана Лущика на 4 роки, Зенона Бучму – на