Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

— Він помер. Точніше, його вбили, розірвали на шматки. Коли поліція приїхала, то заарештувала більше сотні людей, які ходили біля маєтку. Всі чоловіки, у всіх сліди операцій на потилиці, всі без документів і з дивною поведінкою. Арештованих вивезли з міста, а загибель професора провели як самогубство, щоб не піднімати паніки. Все начиння, знайдене у підвалах професора, вивезли і спалили. Що там відбувалося, Іване Карповичу? Ми з Олександрою досі второпати не можемо! Якби не ви, вже б подумали, що це був якийсь кошмар!

Я розповів, не все, дещо.

— Господи, тобто професор підсадив того паразита вам у потилицю? — ошелешено спитала Олександра.

— Так, і збирався зробити те саме вам.

— Але як ви не стали його слугою, як не дали паразиту прорости у ваш мозок? — поцікавився лікар.

— Я його ненавидів. Я думав тільки про нього і про те, як вбиватиму його. Я не міг ніяк його дістати, тільки подумки, і тут я вже докладав усіх можливих зусиль.

— Господи, який жах! — Бенедіктов перехрестився.

— Ну, неприємно, — погодився я. — Як моя потилиця?

— Все добре, рана загоюється.

— Розріжте ще, — наказав я.

— Що?

— Продивіться все уважно, я мушу бути впевненим, що в мені не залишилося ані крихти того слизу.

— Та я видалив його!

— Ви поспішали, тепер не кваптеся, справа дуже важлива.

Бенедіктов зробив мені операцію, тепер уже з наркозом. Сказав, що продивився все уважно і слизу не знайшов. Зашив шкіру, замотав голову.

— Тепер вам потрібен спокій.

— Відвезіть мене до лікарні.

— Вас можуть арештувати як дезертира!

— Я знаю. Але не хочу підставляти під удар вас. А раптом контррозвідка дізнається про моє тут перебування?

— Іване Карповичу, ніхто нічого не дізнається. Залишайтеся тут, одужаєте, а потім уже вирішите, чи здаватися, чи, може, втекти за кордон.

— З останнім у мене не виходить, а здатися краще зараз, — сказав я похмуро.

— А що ви скажете? — спитав лікар.

— Що мене викрали невідомі, тримали на снодійному, потім привезли до столиці і викинули на вулиці. Більше нічого не пам’ятаю.

— Ви не збираєтеся розповідати про Лавессі? — здивувався Бенедіктов.

— Навіщо розповідати про те, у що ніхто не повірить?

— Іване Карповичу, ви дуже слабкий. Хоча б кілька днів почекайте.

— Ось саме таким слабким і треба здаватися. Відвезіть мене до лікарні.

— Ви впевнені? — перепитав Бенедіктов.

— Так, лікарю, впевнений. Їдьмо.

Він відвіз мене до лікарні. Я вийшов біля воріт і почовпав до корпусу. Дорогою впав. Мене підібрали якісь люди, занесли у будівлю, підійшли медсестри. Я назвався і знепритомнів. Коли розплющив очі, то був у ліжку. Окрема палата, за дверима солдати. Мені повідомили, що я під арештом.

— Вас хотіли відправити до тюрми, але я заборонив вас чіпати, бо ви дуже слабкі, — пояснив лікар, знайомий Бенедіктова. — Триматиму вас тут стільки, скільки зможу.

— Дякую.

Наступного дня мене відвідала Афродіта. Їй довелося одягтися медсестрою, щоб охорона пропустила.

— Що, Ваню, нові пригоди?

— Ага, — кивнув я і показав потилицю.

— Ого! — здивувалася графиня. — Ти б обережніше, а то так і без голови залишишся. І той, мені ледь-ледь вдалося відбити тебе від суду, де тебе збиралися засуджувати за дезертирство.

— Я ж не з власної волі зник, так трапилося, — зітхнув я.

— А що трапилося у Фінляндії, на кордоні? Чому ти не перейшов його?

— Заблукав, — сказав я і подивився повз графиню.

— Не бреши, — попросила Афродіта. — Поводир сказав, що привів тебе до самого кордону, і далі була натоптана стежка до Швеції.

— Що він іще казав?

— Що чув якийсь голос, дуже гучний, схожий на грім. Що це було, Ваню?

— Голос. Він сказав мені, щоб я залишався.

— Залишався?

— Так. Я все одно хотів піти, я ж усе вирішив, хотів поїхати звідси. Але тоді щось штовхнуло мене геть від кордону, штовхнуло дуже сильно, я аж покотився. Голос попередив, щоб я з ним не жартував. Мені довелося повернутися.

Афродіта придивилася до мене, потім поцілувала у лоб.

— Наче не гарячий. Чого ж ти мариш?

— Я не марю, так було насправді, графине.

— Голос, який ударив тебе?

— Так. Він був і під Карсом. Коли мене оточив загін курдів. Я б не втік і не відбився. А мене прикрили і розігнали