Читати книгу - "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
8 грудня. Учора, вперше по тривалій перерві, був здатний, безперечно, добре працювати. І все ж написав лише першу сторінку розділу про матір[47], бо вже дві ночі майже не спав, бо вже зранку починала боліти голова, бо я надто боюся завтрашнього дня. Знов усвідомив, що все написане уривками й менше, ніж за ніч (а то й менше, ніж за півночі), — неповноцінне й що на цю неповноцінність я приречений самими умовами свого життя.
13 грудня. На днях у Фелікса. Повертаючись додому, сказав Максові, що на смертнім одрі я, якщо тільки не дуже болітиме голова, лежатиму вельми задоволений. Забув іще додати, а потім уже вмисне не сказав, що найкраще з написаного мною ґрунтується на готовності померти задоволеним. У всіх таких вдалих і глибокопереконливих місцях завжди йдеться про те, що хтось помирає, що йому дуже важко, що в цьому він вбачає несправедливість чи, принаймні, жорстокість щодо себе і щодо читача — в кожному разі, так мені здається, — це має зворушити. Але для мене, який гадає, що на смертнім одрі лежатиме задоволений, такі описи — потайна гра, я навіть радію можливості вмерти у вмирущому, свідомо користаюся з уваги читача, зосередженої на смерті, у мене куди ясніший розум, ніж у нього, хто, як мені здається, на смертнім одрі скаржитиметься, і через те мої скарги найдосконаліші, вони й не уриваються раптово, як це буває зі справжніми скаргами, а тривають прекрасно й чисто. Так я завжди скаржився матері на свої страждання, що були зовсім не такі глибокі, якими поставали у моїх скаргах. Щоправда, перед матір’ю мені не потрібно було виявляти стільки майстерності, як перед читачем.
19 грудня. Учора майже в нестямі писав «Сільського вчителя»[48], але побоявся сидіти довше, ніж за чверть до другої, острах був обґрунтований, я майже не спав, лише тричі провалювався в короткий сон, а тоді в конторі був у відповідному стані. Учора батькові докори щодо фабрики: «Це ти мене втягнув». Потім пішов додому й спокійно три години писав, усвідомлюючи, що моя провина безперечна, хоч і не така велика, як її подає батько. Сьогодні, в суботу, не пішов на вечерю — почасти зі страху перед батьком, почасти задля того, щоб використати для роботи цілу ніч, але написав тільки одну, та й то не дуже вдалу сторінку.
Початок кожної новели спочатку здається кумедним. Навіть не віриться, що цей новий, ще не завершений, зусібіч вразливий організм зможе вистояти в усталеній структурі світу, що, як і кожна усталена структура, прагне до замкнутості. Щоправда, при цьому забуваєш, що новела, якщо вона має право на існування, уже містить у собі усталену структуру, хай і не зовсім розвинену; тому впадати у розпач, коли берешся за новелу, в цьому сенсі нема підстав; тоді батько-мати з такою самою підставою мали б упадати у розпач, дивлячись па своє немовля, адже вони мріяли привести на світ не таку жалюгідну і вкрай кумедну істоту. Щоправда, ніколи не знаєш, який розпач тебе охоплює — обґрунтований чи необґрунтований. Але завдяки цьому розмірковуванню певну опору можна знайти, брак такого досвіду вже завдав мені шкоди.
26 грудня. У Кутенберзі з Максом і його дружиною. Як я сподівався, на ці чотири вільні дні, скільки годин обмірковував, як краще їх використати, й усе ж таки, здається, прорахувався. Сьогодні ввечері майже нічого не написав і, мабуть, уже не в змозі працювати далі над «Сільським учителем», над яким сиджу вже цілий тиждень і якого за три вільні ночі запевне дописав би начисто й без видимих огріхів; а тепер, хоч він лише на самому початку, в ньому вже два непоправні огріхи, та й узагалі він якийсь нежиттєздатний. Відтепер — новий розклад дня! Використовувати час іще краще! Я скаржуся тут, щоб знайти розраду? Цей зошит її не дасть, вона прийде, коли я лежатиму в ліжку, вона вкладе мене горілиць, і я лежатиму гарний, легкий і блакитно-білий, іншої розради не буде…
31 грудня. Від серпня працював, загалом немало й неповно, але й з одного, і з другого боку не використовував повного мірою своїх здібностей, як потрібно було б, надто коли взяти до уваги, що за всіма ознаками (безсоння, головний біль, серцева слабкість) моїм здібностям невдовзі настане край. Працював над недописаним: «Процес», «Спогади про залізницю на Кальду», «Сільський учитель», «Молодший прокурор», а також над розпочатими меншими новелами. Завершив тільки «У виправній колонії» та один розділ з роману «Пропалий безвісти», те й те — під час двотижневої відпустки. Не знаю, навіщо я роблю цей огляд, адже це зовсім не відповідає моїй вдачі!
1915
6 січня. «Сільського вчителя» й «Молодшого прокурора» поки що відклав. Але працювати далі над «Процесом» майже не в змозі. Думки про дівчину з Лемберга[49]. Надія на якесь щастя, що нагадує надії на вічне життя. З певної відстані вони видаються обґрунтованими, а підступитись не важишся.
19 січня. …Домовився з двома друзями вибратись у неділю за місто на прогулянку, але цілком несподівано проспав час зустрічі. Мої друзі, знаючи, який я загалом пунктуальний, здивувалися, підійшли до будинку, де я мешкав, трохи постояли під вікнами, потім піднялися сходами й постукали в мої двері. Я дуже злякавсь, підхопився з ліжка й не думав уже ні про що, а тільки про те, як по змозі швидше зібратись. Коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники», після закриття браузера.