Читати книгу - "Пасажир"

— Та при цьому він усе втрачав. Спогади. Подругу. Працю.

— То й що? За декілька годин до операції він запанікував і втік, поранивши кількох санітарів.

— Телефонним довідником і розвідним ключем.

— Далі була майже комедія. Бонфіс заховався у вантажівці, якою я користувався для своїх жертвопринесень. Отак, сам того не знаючи, я привіз його до Бордо. Він гнався за мною по коліях. Ми зчепились у ямі, мені пощастило його вколоти. Я покинув його у мастильні, біля залізничних колій.

Усе складалося у більш-менш врозумливу картину, та бракувало в ній головного фрагмента.

— Чому ти будь-що хотів порятувати мені життя? Лише тому що я був найліпший твій піддослідний?

— Якщо ти питаєш про таке, то найголовнішого ти так і не второпав. Як ти гадаєш, чому я обрав міфи про Урана, Ікара і Мінотавра?

— Не знаю.

— Кожен з них — це історія сина. Сина-чудовиська, руйнівника, невдахи.

Ревисько океану стало ще оглушливіше. Хвилі здіймалися дедалі вище і потужніше. Врешті вони розвалять бункера. З цього вихору раптом виринула приголомшлива істина.

— Ти хочеш сказати…

— Ти мій син, Франсуа. За тієї пори, в диспансері, я був запеклим джиґуном. Жодної пацієнтки не пропускав. Часом робив їм аборти. Часом ставив досліди з їхніми зародками: вводив їм свої препарати і дивився, що виходило. Хочеш, щоб справа була зроблена добре, зроби її сам!

Кубела вже не чув його. Остання мотрійка розпалася в його руках. Він спробував ухилитися від найстрашнішого марення.

— А чому я не можу бути сином Анджея Кубели?

— Поглянь на себе в люстро — і матимеш відповідь. Тим-то Анджей і порвав зі мною, коли тобі було вісім років. Через нашу схожість. Гадаю, він усе збагнув, та виховав тебе як рідного сина.

Тепер уся ця історія набувала іншого сенсу. Жан-П’єр Туанен вважав себе богом. А сина — напівбогом, кимсь на кшталт Геракла чи Міноса. Той син весь час тікав од нього, намагався зруйнувати його творіння. То був син-руйнівник, син-невдаха. Він був Туаненів Мінотавр, його таємний і потворний нащадок. Його Ікар, якому закортіло полинути ближче до сонця. Крон, що захотів убити його, позбавивши сили…

Дідуган підійшов до нього і згріб за шию.

— Ці убивства, синку, немов жертвопринесення. У мене є унікальні знімки…

Він замовк: Кубела вихопив пістолета і тицьнув цівкою у складки його киреї.

Туанен поблажливо всміхнувся.

— Якщо ти це зробиш, вона помре.

— Ми й так усі помремо.

— Ні.

— Ні?

Кубела зняв палець з гачка.

— Я не збираюся вас убивати. Ви можете порятуватися.

— За якої умови?

— Якщо гратимете за правилами. Лишився один вихід, щоб вирватися відсіля. На тому краю бази, з південного боку. Щоб туди потрапити, доведеться перетнути всі десять відтинків, побудованих німаками під час війни.

— Що ще за відтинки такі?

— Доки для німецьких підводних човнів. Для знаменитих «У-боотів».

Туанен шарпнув на себе дверцята, що були у високій залізній брамі. І відразу ж в обличчя йому хльоснув язик морської піни. Не звертаючи уваги на бризки, він розчахнув дверцята ширше. Кубела побачив довгу водойму із платформами по краях. Над нею на десятиметровій висоті тягнувся помальований білою фарбою бетонний місток, а трохи вище перехрещувалися залізні конструкції, що тримали дах.

— Ви підете просто цим містком, нікуди не звертаючи. Він проходить над кожним доком: якщо вам бодай трохи пощастить, ви сягнете протилежного краю бункера.

— Ви?

— Ти і Анаїс. Єдина завада — море. Сьогодні вночі хвилі заповнять доки майже цілком, та, як бачиш, тут є парапет, що вас захищатиме.

— І ти даси нам піти?

— За однієї умови. Ти підеш попереду, Анаїс за тобою. Якщо ти бодай раз обернешся, щоб упевнитися, чи там ще вона, їй не жити.

«Я прозиваю її Еврідікою». Йому і справді випала роль Орфея. Він умить пригадав історію музи´ки та його дружини, що загинула від укусу гадюки. Орфей зі своєю лірою переправився через Стікс, зачарував Цербера й умовив Аїда, володаря підземного світу, відпустити Еврідіку. Бог погодився, та за одної умови: повертаючись, Орфей буде йти попереду Еврідіки й жодного разу не озирнеться.

Кінець знають усі. Біля самісінького виходу з царства мерців Орфей не витримав і обернувся. Еврідіка йшла за ним, та було пізно. Герой не дотримався клятви. Його кохана назавжди зникла в пеклі.

— А ти?

— Якщо дотримаєшся слова, я зникну.

— То тут усе і скінчиться?

— Для мене скінчиться. А ти впораєшся зі своїми справами у смертному світі.

Нахилившись, Туанен узяв долі грубу теку, герметично запаковану в пластик.

— Твоє страхування на майбутнє. Витяги з програми «Мотрійка». Дати. Жертви. Препарати. Відповідальні.

— Поліція замне цю справу.

— А певно! Та медіа вхопляться за неї. Тільки не розголошуй ті відомості. Просто дай знати «Метисові», що докази в тебе. І що зберігаються вони в надійному місці.

— А твої убивства?

— У цій теці є і мої зізнання.

— Ніхто їм не повірить.

— Я навів там декотрі подробиці, що відомі лише поліції й убивці. І додав документи, що підтверджують, де і як я роздобув матеріали для кожної інсценізації. І там вказано потаємне місце, де я заховав дагеротипи.

— Як-як?

— Анаїс пояснить тобі. Якщо вціліє, звісно, тобто якщо ти гратимеш за правилами.

Кубела похитав головою.

— Від самого початку цієї халепи мене переслідували двоє вбивць. Врешті я їх упорав, та на їхнє місце прийдуть інші.

— Повір, усе владнається.

— Ти більше не будеш мене захищати? Не намагатимешся запроторити до в’язниці чи до божевільні?

— Ти ще живий. Значить, тобі судилось уціліти, зі мною чи без мене.

Кубела зважив теку в руці. Може, там і справді є те, що дасть йому змогу повернутися до нормального життя…

— А моя хвороба?

— Ти дістав імплантата, то препарат на тебе більше не впливає. Нема причин, щоб у тебе знову сталася дисоціативна втеча. Хоч певності ні в чому нема. Ти незавершений експеримент. Рятуй свою шкуру, Франсуа. І життя Еврідіки. Поки що це головний твій клопіт.

Туанен попрямував до Анаїс. Кубела зрозумів, що старий не бреше. Він справді ладен їх звільнити. Бог-олімпієць, який дарує відстрочення двом смертним.

— Хіба не можна було розпочати з цієї теки? — він підняв голос, намагаючись перекричати гуркіт бурунів. — Лишилися б жити ні