read-books.club » Фентезі » Буря Мечів 📚 - Українською

Читати книгу - "Буря Мечів"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Буря Мечів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 174 175 176 ... 369
Перейти на сторінку:
як чинять собаки з вовками?

— Наступного разу я вас уб’ю. І брата вашого уб’ю також!

— Ні,— звузив він темні очі,— цього тобі точно не вдасться.

Він обернувся до лорда Берика.

— Може, мого коня в лицарі висвятиш? Він у залах ніколи не сере, та й не хвицається більше за інших — він заслужив на лицарство. Чи, може, ти і його зібрався поцупити?

— Залазили б ви вже на того коня і їхали собі,— застеріг його Лим.

— Поїду зі своїм золотом. Ваш бог сам сказав, що я не винен...

— Цар світла повернув тобі життя,— заговорив Торос Мирський,— але не оголошував тебе Бейлором Благословенним-другим.

Червоний жрець витягнув з піхов меча, й тут Арія побачила, що і Джек з Мерітом зробили те саме. Лорд Берик і досі тримав у руці клинок, яким висвячував Гендрі. «Може, цього разу він таки його вб’є».

У Гончака знову сіпнулися вуста.

— Та ви звичайнісінькі злодії.

Лим кинув на нього сердитий погляд.

— Ваші друзяки леви заїжджають у село, забирають харч і гроші, які тільки знайдуть, і називають це «реквізицією». Вовки чинять так само, а нам не можна? Ніхто вас не грабував, псе. У вас просто реквізували майно.

Сандор Кліган обвів поглядом усі обличчя одне по одному, немов хотів їх добре запам’ятати. А тоді, не кажучи більше ні слова, рушив назад у темряву та зливу — туди, звідки прийшов. Розбійники здивовано чекали...

— Піду я ліпше подивлюся, що він з нашими чатовими зробив,— мовив Гарвін; перш ніж виходити, він обережно визирнув за двері — пересвідчитися, що Гончак не зачаївся за порогом.

— Як той клятий покидьок узагалі стільки золота дістав? — зронив Лим Лимонний Плащ, щоб зняти напругу.

— Переміг на правициному турнірі,— знизав плечима Ангай.— На Королівському Причалі,— лучник широко посміхнувся.— Я сам ціле багатство там виграв, але потім зустрів Тансі, Жаду й Алаяю. Від них я дізнався, як смакує смажений лебідь і як воно — скупатися в арборському вині.

— Усе прохукав, так? — засміявся Гарвін.

— Не все. Ось чоботи собі купив, і ще оцей чудовий кинджал.

— А слід було землі купити й зробити з когось із тих дівчат, які смажених лебедів полюбляють, порядну жінку,— мовив Джек-Щасливець.— І ростив би собі ріпу і синів.

— Люблю ріпу,— зізнався Джек, засмутившись.— Зараз би товченої ріпи!

Торос Мирський не долучився до жартів.

— Гончак не просто кілька мішечків золота втратив,— міркував він уголос.— Він втратив господаря та свою псарню. До Ланістерів він повернутися не може, Юний Вовк його не візьме, та й брат навряд чи вітатиме його появу. Схоже, оте золото — все, що в нього лишалося.

— Чорт забирай,— вигукнув Вотті Мірошник,— та він повернеться і нас уві сні повбиває.

— Ні,— лорд Берик уклав меча в піхви.— Сандор Кліган радо нас повбивав би, але не уві сні. Ангаю, завтра ви з Безбородим Диком поїдете в ар’єргарді. Якщо побачите, що Сандор Кліган і далі по нашому сліду йде, зарубаєте його коня.

— Це ж добрий кінь! — запротестував Ангай.

— Ага,— підхопив Лим.— Це клятого вершника зарубати слід. А кінь би нам придався.

— Я з Лимом,— сказав Наконечник.— Дозвольте мені псові ні пуху, ні пера побажати.

Лорд Берик похитав головою.

— У печеристому пагорбі Кліган своє життя відвоював. І я цього життя в нього не забиратиму.

— Мудро каже мілорд,— мовив Торос до інших.— Браття, суд через двобій — священний. Ви чули, як я просив Р’глора втрутитися, ви бачили, як його вогненний перст переломив меч лорда Берика, коли той уже готовий був покінчити з суперником. Схоже, Цар світла ще має плани на пса Джофрі.

Незабаром у броварню повернувся Гарвін.

— Товстолап спав як бабак, але живий-здоровий.

— Доберусь я до нього! — пригрозив Лим.— З’явиться у нього одна зайва дірочка. Та через нього нас усіх могли повбивати!

Уночі ніхто не міг спокійно спати, знаючи, що десь у темряві, зовсім близько, шастає Сандор Кліган. Арія скрутилася клубочком неподалік вогнища, в теплі й затишку, але сон не йшов. Вона витягнула монетку, яку подарував їй Джакен Г’ґар, і, лежачи під плащем, стиснула її в пальцях. Просто тримаючи її, вона почувалася сильною, пригадуючи, як була колись привидом Гаренхолу. Тоді вона, шепнувши одне-єдине слово, могла вбити.

Але Джакен поїхав. Покинув її. «І Пиріжок мене покинув, а тепер кидає і Гендрі». Ломі помер, Йорен помер, Сиріо Форел помер, навіть батько помер, а Джакен подарував їй того дурнуватого залізняка — і зник.

— Валар моргуліс,— прошепотіла Арія ледве чутно, так стискаючи кулака, що краї монетки вп’ялись у долоню.— Сер Грегор, Дансен, Полівер, Раф Солоденький. Лоскотун і Гончак. Сер Ілін, сер Мірин, король Джофрі, королева Серсі.

Арія спробувала уявити їх після смерті, та було важко відновити в пам’яті їхні обличчя. Перед внутрішнім зором стояв Гончак, і його брат Гора-на-коні, та й обличчя ні Джофрі, ні його матері вона ніколи не забуде... а от лиця Рафа, Дансена й Полівера розпливалися, так само як Лоскотуна з його простецькою зовнішністю.

Нарешті її зморив сон, але глупої ночі Арія прокинулася тремтячи. Багаття перегоріло. Біля дверей стояв Мадж, а надворі походжав ще один чатовий. Дощ припинився, чулося вовче виття. «Як вони близько,— подумала вона,— як їх багато!» Здавалося, вони оточили стайню, їх дюжини, а може, й сотні. «Щоб вони Гончака з’їли!» їй пригадалися його слова про вовків і собак.

На ранок септон Ат так і гойдався на дереві, а от для решти повісельників брунатні брати з лопатами в руках копали під дощем неглибокі могили. Лорд Берик подякував їм за нічліг і за вечерю й видав їм гаман срібних оленів на відбудову. Гарвін, Ладний Люк і Вотті Мірошник пішли на розвідку, але не знайшли ні вовків, ні хортів.

Коли Арія натягувала попругу, підійшов Гендрі — перепросити. Поставивши ногу в стремено, вона стрибнула в сідло, щоб дивитися на нього згори вниз, а не навпаки. «Ти міг би в Річкорині для мого брата мечі кувати»,— подумала вона, але сказала зовсім інше:

— Якщо тобі заманулося стати дурнуватим розбійним лицарем і заробити собі зашморг на шию, мені яке діло? А за мене в Річкорині дадуть викуп, і я лишуся з братом.

На щастя, вдень дощ не падав, і вдалося проїхати чималий шмат дороги.

1 ... 174 175 176 ... 369
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буря Мечів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буря Мечів"