Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Не знаю, скільки я так пролежала, намагаючись прийти до тями. У грудях було порожньо, ніби він витягнув із мене щось надзвичайно важливе. Останні дні й так були важкими, але тепер біль став майже нестерпним. Кассандр забрав усе. Усі теплі спогади, усі розповіді про Аларію, які змушували мене мріяти. І найголовніше — він забрав це особливе очікування, яке наповнювало кожну зустріч із ним.

Він був для мене другом. Дивним, загадковим другом, якого я завжди прагнула зрозуміти. Як дитина, яка вірила в казки й магію, я бачила в ньому уособлення того фантастичного світу, який робив життя яскравішим. А тепер усе це було вирвано з мене, і я залишилася з голою реальністю — дорослою, холодною й надто серйозною.

Я згадувала наші зустрічі. Кассандр завжди був стриманим, майже відстороненим. Він нікого не підпускав до себе, навіть мене. І все ж маленька Корделія вперто намагалася пробитися крізь його стіни.

Касс сказав, що ми поговоримо завтра. Завтра? Невже він думав, що я чекатиму?

Я різко ввімкнула світло. На годиннику була третя ночі. Ні секунди не вагаючись, я встала й вийшла з кімнати. Дім огорнула тиша, така глибока, що було чути, як поскрипує підлога під моїми босими ногами. Ледве освітлені коридори здавалися ще довшими, ніж зазвичай. Легка прохолода пробирала до кісток, але я продовжувала спускатися сходами.

Двері до спальні Кассандра відчинилися беззвучно. Місячне світло м’яко проникало крізь незашторені вікна, огортаючи кімнату сріблястим серпанком. У повітрі витав знайомий аромат: гаряча кориця, бергамот і дим. Це був запах самого Кассандра — одночасно холодний і теплий, заспокійливий і тривожний.

Моя злість не вщухла, але я наблизилася до його ліжка тихо, як тінь. Він спав, злегка нахиливши голову на бік, а його обличчя, зазвичай таке стримане й непроникне, тепер виглядало незвично розслабленим. Місячне світло окреслювало кожну рису його обличчя: ледь стиснуті губи, довгі вії, тіні під очима.

Я сіла на край ліжка. Матрац ледь прогнувся під моєю вагою, і Кассандр різко прокинувся.

Його очі, темно-сині, глибокі, як нічне небо, миттєво зустрілися з моїми. Він сів, ще не повністю усвідомивши, що відбувається, і на кілька секунд між нами запанувала абсолютна тиша.

Ми дивилися один на одного. Я бачила в його погляді запитання, стурбованість і ще щось, чого не могла одразу розгадати. У моїх грудях відчувалося наростаюче тепло, змішане зі злістю й болем.

— Я не знала, що можу бути така зла на тебе, — сказала я, відчуваючи, як у горлі підступає грудка.

Кассандр мовчав. Його погляд був серйозним, майже повчальним, але мені цього було мало. Я хотіла пояснень. Хотіла, щоб він кричав, сперечався, щоб ми врешті розірвали цю нестерпну напругу.

— Я забрав тільки те, що дав, — нарешті промовив він, і його голос був тихим, але в кожному слові відчувалася важкість.

— Чому ти змусив мене забути тебе? — запитала я гнівно, майже крізь зуби. У голосі було стільки злості й обурення, що кожне слово ніби прорізало повітря.

Кассандр на мить опустив очі, і це здалося мені майже винятковим. Він завжди здавався непохитним, незворушним. І тепер, коли я горіла від емоцій, він уникав мого погляду?

— Ти була дитиною і сказала, що завжди чекаєш мене. А я, навпаки, хотів, щоб ти жила своїм нормальним життям, — почав він, ніби зважуючи кожне слово. — Я боявся поселити в тобі частину себе, щоб це вплинуло на твій вибір. Ти була Корделія — зовсім нова людина з новим життям.

Його слова повисли в повітрі, і я завмерла. Моє перше обурення почало поступатися місцем хаосу думок. Його зізнання звучало як вирок, який водночас і руйнував, і виправдовував усе, що я пережила. Я глибоко вдихнула, але цього було недостатньо, щоб приборкати розрив між гнівом і зростаючим розумінням.

«Дарра». Її образ одразу сплив у моїй свідомості. Вона була магічною істотою, мала магічне тіло. Що, якби в мені залишилася магія... я б стала такою, як вона? Чи знищила б це мене? Або, можливо, це була б зовсім інша я?

Кассандр мовчав, але його мовчання не було байдужим. Його темно-сині очі уважно спостерігали за мною. У тому погляді була серйозність, яка змушувала мене почуватися оголеною, незахищеною перед ним. Мені здалося, що він прочитав мої думки, і ця думка викликала легке тремтіння.

— Але ти зовсім не лиха, — сказав він, і його голос, несподівано для мене, став м’яким і теплим, як осіннє сонце, яке огортає, а не палить. Його слова були ніби натягнутою струною, що звучала прямо в серці. — Ти перевершила всі мої сподівання. Любов твоїх батьків зробила тебе іншою. Я приходив лише для того, щоб переконатися в цьому..

Його погляд нарешті зустрів мій, і в цей момент усі мої сумніви, неначе розплавлені, розчинилися в тому глибокому, чистому синьому світлі. Я відчула, як всередині мене починає проростати щось нове — щось, що я ще не могла назвати, але вже відчувала.

— Це було найгірше, що ти міг зробити, — сказала я, і мій голос тремтів. — Я забула тебе. Тебе, єдиного, кого й чекала. А потім загинули батьки. І з того часу я так і залишалася самотньою, поки ти не прийшов знову. Я завжди відчувала, що мені чогось бракує. Жодні друзі не змогли заповнити цю порожнечу.

Кассандр опустив погляд, ніби мої слова вдарили його сильніше, ніж він міг передбачити.