Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

Врешті, після остаточного вияснення від ПУН-у, що Копач без уповноваження творить Крайову Екзекутиву і справа „Зову” вияснилася остаточно як підозріла диверсія, бойовий референт Микола Кос відбув особисту зустріч з М. Копачем і Ю. Дмитерком, а організаційний М. Коржан з Володимирою Ковалюк і попередили їх, що якщо вони впродовж трьох днів не передадуть зв'язків до підпорядкованих їм організаційних клітин ОУН і не заперестануть творити своєї Крайової Екзекутиви, то будуть віддані під організаційний суд і понесуть усі наслідки за своє поступування.

Копачеві й його групі поставлено вимогу впродовж трьох днів заперестати творити КЕ і передати зв'язки до охоплених ними організаційних клітин, інакше вони будуть передані під організаційний суд. Коли назначений реченець минув і Копач, Дмитерко й Ковалюківна знову відмовилися виконати поставлену вимогу, їх справу поставлено під організаційний і судовий розгляд. На внесок бойового референта одноголосно вирішено зліквідувати Копача і Дмитерка, а також і жертву їхньої провокації Ковалюківну, якщо вона після ліквідації двох перших далі продовжувала б диверсію.

В виконанні цього присуду зорганізовано на Ю. Дмитерка безуспішний атентат. Копача застрілено. Застрілено також передчасно М. Ковалюківну, котра через уклад ситуації знаходилася в його приязності й піднесла нервовий алярм. Поліція перевела масові арешти, але не відшукавши атентатника, пришила вину деяким членам ОУН, що виконували допоміжну ролю в підготові атентату, або не мали до нього ніякого відношення. Так змонтовано через два роки судовий процес „Ольги Біди і товаришів”, відомий під назвою процесу „ЗОВ-у”.

Дещо про роботу і задуми ЗОВ-у

Організаційні кадри, що підлягали львівській Повітовій Екзекутиві, не знали, що їхній повітовий провідник Копач почав у липні-серпні 1934 року вести власну політику чи „реорганізацію” і творити з них окрему диверсійну фракцію. Вони вважали себе нормальними членами ОУН. Видавання окремого бюлетеню „ЗОВ”, від якого пішла назва цієї групи, вони уважали за авторизоване Організацією її підпільне видання. Стиль і форми діяльности „ЗОВ” нічим не різнилися від стилю роботи ОУН: конспіративний спосіб організаційних зустрічей і сходин, таємність циклостилевих друків і їх кольпортажі, громадження, обережне переношення та переховування зброї, збірки на „Визвольний Фонд”. Все це було привичне і нормальне в очах підпорядкованого Копачеві членства. Новими, але й одночасно мобілізуючими були критичні завваги про опортунізацію й неробство ОУН після арештування Проводу Бандери і підкреслювання потреби революційної радикалізації.[274]

З групи Копача Організація не відтягала окремих членів шляхом приватних знайомств. Декому з них розвідча референтура давала завдання внутрішньої обсервації. Стверджено, що Копач і Дмитерко зустрічаються з польською політичною поліцією і це підтверджено також окремими зовнішніми обсерваціями апарату бойового референта Коса.[275]

Частина підлеглих Копачеві провідних членів щиро повірила в його настанову революційної радикалізації. Володимира Ковалюківна зізнала в слідстві: „По арештуваннях літом 1934 р. серед провідних членів ОУН, діяльність цієї організації припинилась, а решта членів, що були на волі твердила, що політична ситуація вимагає, щоби припинити покищо організаційну працю. З тим становищем не погоджувався Копач, кажучи, що революційна праця повинна вестися дальше. І він приступив до опозиційної групи ОУН, яка рішила дальше вести працю ОУН, але в радикальніший спосіб, а саме саботажними актами, експропріяціями й атентатами на державних достойників. Копач був фактичним провідником цієї радикальної групи ОУН. Вона видавала свій орган п. н. „ЗОВ”. Редактором був Копач”.[276]

Для характеристики ментальности Копача один епізод з минулого вказує на його нахил до анархізму чи романтичного авантюрництва. Копач створив був в 1931 році разом з Байталою т. зв. „Чорну Руку”. Байталу покарано півтора річною в'язницею.[277] Організування Копачем і Байталою „Чорної Руки” в 1931 році, тобто якраз у часі, коли УВО мала довгорічну і славну революційну традицію, і коли ОУН розгортала розмах другої саботажної акції, було не лише неоправданою революційними потребами ініціятивою, яка виявила обидвох організаторів як безвідповідальних молодиків з нахилом до анархічної отаманщини, але було спробою політичного шкідництва. Ця диверсія не відтягнула тоді революційне настроєної молоді на бічні шляхи, але спричинила непотрібні арешти серед обмеженого гурта молоді. „Зов”, не зважаючи на фразеологію революційне радикальних гасел, був черговим продовженням анархічної ініціятиви Копача, але на цей раз це було уперте і плянове намагання відтягувати кадри від ОУН і протиставити їх Організації, сперте на свідомім обдурюванні, що організатори диверсії мають для цього уповноваження від найвищого організаційного Проводу.

Ким був Копач і Дмитерко Організація в той час знала точніше, ніж про це згадують тепер мемуаристи. Фраґментарні уривки про їхнє минуле виявила поліція в відповідно підстриженій формі на суді. Поліційний комісар Й. Дуґелло зізнав п'ятого дня розправи перед судом, що в 1934 році, „Копач з доручення ОУН виконав атентат на Труша, а мабуть це тому, що Труш не хотів виконати якогось приказу. Труша ранено того самого дня, коли вбито Бабія[278]... ОУН рішила зліквідувати також Дмитерка, що чимсь провинився супроти Організації. Копач мав цей наказ виконати. Але Копач цього наказу не виконав, оповівши про все Дмитеркові, після чого дійшло між ними до приязні, але одночасно оба опинилися на чорній листі ОУН”.[279]

Стільки зізнав поліційний комісар, вплітаючи в ці свої зізнання наявні тенденційні перекручення. Поперше, за невиконання наказів ОУН ніколи атентатів не робила на українців, тільки за зраду або за протиукраїнське шкідництво. Подруге, щодо доручення Копачеві виконати на Дмитерка атентат, то Копач в 1934 році уже не слухав ніяких доручень від ОУН і, якщо, він мав би поранити Труша, то причиною того мусіли бути його власні порахунки з ним. Потрете, Організація до Дмитерка довір'я не мала, бо згідно з зізнаннями Телюка, уважала його ще з 1931 року провокатором і, не розпоряджаючи збунтованим Копачем, не могла йому якраз таких доручень давати.

Самий же Копач, намагаючися перетягнути В. Ґерету до „Зову”, арґументував, що: „від хвилини арештувань по вбивстві мін. Пєрацького всяка організаційна праця ОУН припинилася, а решта членів ОУН – це непродуктивний елемент. А щоби оправдати своє неробство і трусливість, твердять вони, що, мовляв, політична ситуація та інтерес Організації вимагають хвилевого припинення організаційної діяльности. Він, Копач, не згоджується зі становищем цих „паничів”. Слід змагати до перманентної революції, а правдиві українські патріоти є ті, що тепер згуртовані під прапором „ЗОВ”-у, який продовжує ідеологію ОУН”.[280]

Такого типу арґументація діяла суґестивно, тимбільше, що пояснювання нового курсу