Читати книгу - "Таємна історія"

— Він коли-небудь телефонує?

Запанувала довга пауза.

Нарешті Камілла промовила:

— Фактично ми більше з Чарльзом не спілкуємося.

— Взагалі?

— Взагалі ні. — Вона знову відпила свого віскі. — Це зробило бабусю дуже нещасною.

У дощових сутінках ми йшли назад до Френсіса через Громадський сад. Горіли ліхтарі.

Як грім із ясного неба він проказав:

— А знаєте, я все ще чекаю, що з’явиться Генрі.

Мене це трохи вивело з себе. Хоч я про це й не говорив, та думав із ним однаково. Від часу прибуття в Бостон я вгадував у перехожих схожі на нього риси: темні постаті проносилися повз нас у таксі, зникали в офісних будинках.

— Знаєте, мені здалося, я бачив його поруч, коли лежав у ванні, — вів далі Френсіс. — Вода крапає з крана. Усюди моя кров, чорт забирай. Мені ввижалося, що він стоїть поруч у халаті, знаєте, тому, де було багато кишень, набитих сигаретами й усіляким мотлохом. Він стояв біля вікна впівоберта й промовив до мене своїм бридким голосом: «Що ж, Френсісе, сподіваюся, тепер ти щасливий».

Ми йшли вперед. Ніхто нічого не казав.

— Це так дивно, — не вгавав Френсіс, — мені довго не вірилося, що він справді помер. Ну, я точно знаю, що розіграти свою смерть він не міг, але, знаєте, якби комусь і вдалося придумати, ну, як повернутися з того світу, то тільки йому. Він же як Шерлок Холмс. Той теж відправився на Райхенбаський водоспад. Я досі чекаю розв’язки, що це просто трюк, що він з’явиться тут і мутно все пояснить, як у нього це вийшло.

Ми переходили міст. У чорнильній воді мерехтіли світляні доріжки відображених ліхтарів.

— А може, ти й справді його там бачив?

— Поясни.

— Мені теж здавалося, що я його бачу, — довго перед тим подумавши, розказав я. — У себе в палаті. Поки лежав у лікарні.

— Знаєш, що сказав би на це Джуліан? — промовив Френсіс. — Що привиди існують насправді. І людям про це завжди було відомо. Ми в них віримо не менше від Гомера. Тільки зараз для цього є інші слова. Пам’ять. Несвідоме.

— Ви не хочете змінити тему? — раптом озвалася Камілла. — Будь ласка.

Камілла від’їжджала зранку в п’ятницю. Її бабусі стало зле, за Каміллиними словами, і тому вона повинна була повертатися. Мене ж у Каліфорнії чекали аж наступного тижня.

Коли я стояв поруч із нею, нетерплячою, на пероні, — а Камілла постукувала ногою і нахилялася вперед, виглядаючи поїзд, — мені здавалося, що я не зможу її відпустити. Френсіс пішов кудись недалеко купити їй книжку в дорогу.

— Я не хочу, щоб ти їхала.

— Я також не хочу їхати.

— То не їдь.

— Треба.

Ми стояли й дивились одне на одного. Дощило, і вона розглядала мене очима кольору дощу.

— Камілло, я тебе кохаю, — промовив я. — Давай одружимося.

Вона мовчала дуже довго. І нарешті відповіла:

— Річарде, ти ж знаєш, що не можу.

— Чому?

— Не можу. Я не можу просто так знятись і гайнути в Каліфорнію. У мене дуже стара бабуся. Вона більше не може давати собі раду самостійно. Їй потрібна людина, що доглядала б її.

— Гаразд. Забудь про Каліфорнію. Я переїду на Схід.

— Річарде, тобі не можна. А твоя дипломна? А університет?

— Чхати я хотів на університет.

Ми довго не зводили поглядів одне з одного. Нарешті вона подивилася в інший бік.

— Ти маєш зрозуміти, як я зараз живу, Річарде. Бабуся в поганому стані. Єдине, чим я можу зарадити, — це подбати про неї. І про її великий будинок. У мене немає жодного друга чи подруги мого віку. Я навіть не пам’ятаю, коли востаннє читала книжку.

— Я міг би тобі допомагати.

— Мені не потрібно, щоб ти мені допомагав. — Вона підняла голову й подивилася на мене: її погляд солодко вразив мене, ніби ін’єкція морфію.

— Я стану на коліна, якщо хочеш. Чесно.

Вона заплющила очі. У неї були темні повіки й темні круги внизу. Вона справді постаршала, вже не та ясноока дівчина, в яку я закохався, але від того анітрохи не менш вродлива. Тепер її краса менше зачіпала мої чуття, але значно сильніше краяла серце.

— Я не можу з тобою одружитися.

— Чому?

Мені здавалося, вона зараз скаже: «Бо я тебе не кохаю», — що більшою чи меншою мірою відповідало істині, але натомість вона подивувала мене геть іншим:

— Бо я кохаю Генрі.

— Генрі помер.

— Нічого з цим не можу вдіяти. Я все ще кохаю його.

— Так і мені він не був байдужим.

На якусь мить у мене склалося враження, що вона завагалась. Але потім вона відвернулася.

— Я знаю про це, — промовила вона. — Але цього недостатньо.

Усю дорогу назад, у Каліфорнію, мене супроводжував дощ. Різко забратися зі Сходу, якщо я взагалі хотів покинути його, не вийшло б, і я це прекрасно знав. Потрібно було робити це поступово. Тому я взяв напрокат машину й вирушив нею в дорогу, доки нарешті не змінився ландшафт і я не опинився на Середньому Заході, а дощ не лишився єдиним відчуттям Каміллиного прощального поцілунку. Його краплі котилися по вітровому склі, постійно збивалося налаштування радіостанцій. Навколо неприглядні кукурудзяні поля цих сірих широких просторів. Я вже колись із нею прощався, але тепер у мене пішли на це всі сили, немов в Орфея, котрий востаннє озирнувся на привид своєї єдиної коханої і в ту самісіньку мить утратив її назавжди: hinc illae lacrimae, звідтоді тільки сльози[234].

Мабуть, тепер тільки й лишається, що переповісти вам про події, які сталися з іншими учасниками нашої історії.

Клоук Рейберн, хоч як дивно, таки вступив на юридичний і тепер відповідає за злиття й придбання компаній у Нью-Йорку в Milbank Tweed, у правлінні якої, за цікавим збігом обставин, Г’ю Коркоран щойно одержав статус партнера. Подейкують, саме він улаштував Клоука на цю роботу. Може, це й неправда, але мені чомусь віриться, оскільки Клоук навряд чи сильно відзначився в тому закладі, де одержував диплом. Мешкає він поруч із Френсісом та Прісциллою, в районі Лексінгтон-стріт і Вісімдесят Першої вулиці. (До речі, у Френсіса має бути просто неймовірна квартира. Батько Прісцилли займається нерухомістю і зробив їм відповідний весільний подарунок.) Френсіс, який і досі спить погано, говорить, що періодично глупої ночі перетинається з ним у корейському магазинчику, де вони обидва купують сигарети.

Джуді Пуві — тепер практично знаменитість місцевого масштабу. Сертифікований тренер з аеробіки, вона регулярно веде передачу «Сильні рухи» на кабельному телебаченні в гурті