Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

цех. У ньому стояли капітан «Ґуаньшиїня» і весь старший

персонал. Боббі не бачила ні охоронців, ні зброї.

Капітан постукав пальцем по вуху в традиційному жесті, який

означав «ти мене чуєш?». У відповідь Боббі кивнула кулаком, увімкнула знову зовнішні динаміки і сказала:

— Так.

— Ми не військові, — повідомив капітан. — Ми не можемо

захищатися від військового обладнання. Але я не збираюся

віддавати вам це судно, не знаючи ваших намірів. Мій старший

помічник зараз на палубі вище, готовий підірвати корабель, якщо ми не зна йдемо спільну мову.

Боббі посміхнулась у відповідь, проте не знала, чи побачив він

це крізь її шолом.

— Ви незаконно утримуєте високопосадовицю з уряду ООН.

Виконуючи свою роль членкині її служби безпеки, я прийшла

вимагати від вас негайно доправити посадовицю до порту на її

вибір на найвищій можливій швидкості. — Вона по-поясанськи

розвела руками. — Або можете підірвати себе. Як на мене, це

надто гостра реакція на вимогу повернути заступниці

Генсекретаря доступ до каналів зв’язку.

Капітан кивнув і помітно заспокоївся. Хай що станеться далі, від нього вже нічого не залежало. А оскільки від нього нічого не

залежало, він не ніс жодної відповідальності.

— Ми виконували наказ. Ви переконаєтеся в цьому з бортового

журналу, коли візьмете керування.

— Я подбаю, щоб вона перевірила.

Капітан знову кивнув.

— Тоді корабель ваш.

Боббі відкрила канал із Котьяром.

— Наша взяла. Будь ласка, з’єднай із її величністю.

Чекаючи на Авасаралу, Боббі звернулася до капітана:

— Унизу — шість поранених охоронців. Відправте туди

команду медиків.

— Боббі? — озвалася Авасарала по радіозв’язку.

— Корабель ваш, пані.

— Чудово. Скажи капітанові, що треба на всій швидкості летіти

на перехоплення Голдена. Ми маємо бути там раніше за Нгуєна.

— Е-е, це ж круїзна яхта. Вона збудована для комфортних

польотів на низькій швидкості. Напевно, полетить і на повній g, якщо треба, але сумніваюся, що зможе швидше.

— Адмірал Нгуєн скоро вб’є всіх, хто справді може знати хоч

якусь правду, — Авасарала перейшла майже на крик. — У нас

нема часу кружляти так, наче ми намагаємося підібрати

триклятих хлопчиків за викликом.

— Гм, — відповіла Боббі, а через секунду: — Якщо це перегони, то я знаю, де є перегоновий корабель...

Розділ тридцять дев’ятий. Голден

Голден дістав з кавоварки чашку кави, і камбузом розлетівся

міцний аромат. Він потилицею відчував погляди свого

екіпажу, ніби ті мали фізичну силу. Він скликав команду сюди, а коли всі зібралися й розсілися, то повернувся до них спиною

й почав заварювати каву. «Я тягну час, бо забув, як саме хотів це

сказати». Поклав цукор у каву, хоча завжди пив без нього, просто тому, що, помішуючи, вигравав ще кілька секунд.

— Отже. Хто ми такі? — запитав він, помішуючи.

Усі зустріли його запитання мовчанкою, тому він повернувся

і сперся спиною на стіл, тримаючи непотрібну чашку

і продовжуючи помішувати цукор.

— Серйозно. Хто ми такі? Я постійно повертаюся до цього

питання.

— Е-е... — Еймос трохи посунувся на стільці. — Кеп, мене звати

Еймос. Ти норм почуваєшся?

Решта мовчала. Алекс витріщався на стіл перед собою. Його

темна шкіра проблискувала крізь рідке волосся під різким білим

світлом ламп. Пракс сидів на стільниці біля раковини

і роздивлявся руки. Він час од часу їх розминав, ніби намагався

зрозуміти їхнє призначення.

Тільки Наомі дивилася на нього. Вона затягнула волосся

у густий хвіст і вперлася поглядом темних мигдалевидних очей

просто йому в обличчя. Це трохи бентежило.

— Недавно я дещо про себе зрозумів, — продовжив Голден, не

даючи незворушному поглядові Наомі збити себе. — І ставився

до вас так, ніби ви мені щось винні. А це не так. І це значить, що

я хріново до вас ставився.

— Ні... — почав Алекс, не піднімаючи очей.

— Так, — сказав Голден і замовк, поки Алекс не подивився на

нього. — Так. До тебе, мабуть, гірше за решту. Бо я був

наляканий до смерті, а боягузи завжди шукають легких жертв.

А ти — ледь не найдобріша людина з усіх, Алексе. Тож я ображав

тебе, тому що мені це миналося. І сподіваюся, ти пробачиш мені, бо мені справді гидко, що я таке робив.

—