Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

вже незаперечна, тобто щось таке, що завжди Грунтується на більшою чи меншою мірою традиційній системі духовних цінностей, тоді як друге, навпаки, вимагає зробити перший крок у непевний і безкінечний простір, а це майже не лишає шансів досить чітко відрізняти значуще від незначущого. Тим-то само собою зрозуміло, що слововживання воліло орієнтуватися радше на Геніальність ступеня й удачі, ніж на Геніальну цінність того, що вдається; але природно й те, що породжена звичка називати Геніальною будь-яку виняткову спритність пов’язана з нечистим сумлінням і, певна річ, не просто з нечистим, а саме з таким, яке лишає по собі невиконане завдання чи занедбаний обов’язок. Брат із сестрою жартома й мимохідь побідкалися з цього приводу, але далі розмовляли вже в тоні поважному.

 — Особливо виразно це усвідомлюєш, — сказав У. сестрі, — коли звертаєш увагу — а таке буває майже зажди випадково — на одну малопомітну зовнішню ознаку, а саме на оцю нашу традицію вимовляти слова «Геній» і «Геніальний» по-різному, а не так, ніби друге походить від першого[11].

Аґ. трохи здивувалася; так буває з кожним, коли його увагу звернуть на звичку, що її доти він не помічав.

– Я тоді, після розмови зі Штумом, зазирнув до словника Гріма, – вибачився У. – Війський термін «ґеній», тобто «вояк ґеніальних військ», прийшов до нас, як і багато іншої військової лексики, з французької мови. Інженерна справа там називається le genie, і з цим пов’язані génie corps, arme du génie, école du génie, а також англійське engienе, французьке engin та італійське ingenio macchina, майстерне знаряддя; а початок увесь цей виводок бере від пізньолатинських genium та ingenium – слів, у яких тверде «ґ» дорогою обернулося на м’яке «ж» і головне значення яких – «уміння», «вправність».

Це поєднання нагадує трохи застарілий вислів «ремесла й мистецтва», яким тепер нас інколи ще тішать офіційні підписи та написи. А звідси, отже, веде розгрузлий шлях і до «ґеніального» футболіста, навіть до «ґеніального» мисливського пса чи «ґеніального» скакуна, хоча логічніше було б вимовляти оце «ґеніальний» так само, як оте «ґеній». Є ж бо ще один «ґеній» і ще одне «ґеніальний», вони також трапляються в усіх мовах і початок беруть не від genium, а від genius, — від чогось більшого, ніж просто людське, чи принаймні від святобливої поваги до духу й душі як до чогось найвищого в людині. Навряд чи треба додавати, що обоє цих значень повсюди безнадійно змішались і переплуталися, ще багато століть тому — і в житті, і в мові, й не лише в німецькій. Але тут — і це особливо прикметно — найбільшою мірою, так що це вже можна назвати суто німецькою рисою — не бачити різниці між ґеніальністю й винахідливістю. До того у німецькій мові ця риса має свою історію, яку я з певного погляду беру близько до серця…

Аґ. слухала це розлоге пояснення, як буває в таких випадках, трохи недовірливо, ось-ось ладна знудитись, та все ж очікуючи повороту, що покладе край такій непевності.

 — Чи не вважатимеш ти мене мовним критиканом, коли я запропоную тобі надалі послуговуватися висловом «осяяний ґенієм»? — спитав У.

Усмішка на вустах у сестри й порух її голови мимоволі виказали йому, що вона всім нутром опирається цьому застарілому вислову, який пасує до театру, всілякої чортівні, фізики й моралі, але у сферах сентиментальности, ідей, монументальности, колегіальности й т. ін. вийшов з ужитку і трохи відгонить ветхим одягом і старими скринями.

 — Вислів застарілий, — визнав У., — але часи, коли ним послуговувались, були чудові! Я про це, як уже казав, дещо почитав; і якщо тобі не заважає те, що ми стоїмо на вулиці, то зараз я погляну, що можна сказати з цього приводу ще! — Він усміхнувся, дістав з кишені папірець і розшифрував кілька написаних олівцем рядків. — Ґьоте! — оголосив він. — «Тут я побачив каяття й покару, доведені до карикатури й, оскільки будь-яка пристрасть замінює ґенія, воістину осяяні ґенієм». А ось в іншому місці: «Її осяяний ґенієм спокій часто в іскристому захваті линув мені назустріч». Віланд: «Плоди годин, осяяних ґенієм»; Гьольдерлін: «Греки — і досі прекрасний, осяяний ґенієм і радісний народ». І таке саме значення цього вислову можна знайти ще й у молодого Шляєрмахера. Та вже в Імермана трапляється «ґеніальне господарювання» й «ґеніальна недбалість». Отак поняття ганебно й обертається на заяложений ходовий вислів, і в ньому оце «ґеніальний» і досі вживають переважно в іронічному сенсі.

Ульріх покрутив у руках папірець, сховав його до кишень, потім видобув знов.

 — Але первісна причина й передісторія проглядають і в попередні часи, — додав він. — Уже Кант засуджує модний тон «ґенієподібної свободи мислення» й роздратовано висловлюється про «чоловіків-ґеніїв» і «ґеніїв-бовдурів». Роздратування в нього викликає чималий відтинок німецької духовної історії. Бо й до нього, й не меншою мірою, що показово, після нього в Німеччині то захоплено, то з осудом вели мову про «натиск ґеніальности», «лихоманку ґеніальности», «бурю ґеніальности», «стрибки ґеніальности», «заклики ґеніальности», «волання ґеніальности», і навіть у філософії — а надто тоді, коли вона гадала, що незалежну істину можна висмоктати з пальця, — нігті виявлялися не завжди чистенькі.

 — А як той Кант визначає, що таке ґеній? — спитала Аґата; з цим знаменитим ім’ям у неї була пов’язана лише одна згадка: колись вона чула, що Кант перевершив усе.

 — У суті ґенія він вирізняв творчу основу й своєрідність, «своєрідний дух». Завдяки цьому Кант має величезний вплив і донині, — відповів У. — Згодом Ґьоте, мабуть, спирався на нього, навіть коли описував «осяяність ґенієм» словами: «Такими бувають багато речей, і навіть вельми далекі одна від одної з легкістю визнають одна в одній — і то без самолюбства й самовдоволення — цю властивість». Але таке тлумачення дуже розраховане на роботу розуму й веде до того трохи гімнастичного уявлення про «ґеніальне», жертвою якого ми стали. Аґата засміялася й скептично спитала:

 — Виходить, тепер ти знаєш, що таке «ґеній», «ґеніальний» і «осяяний ґенієм»?

У відповідь на цю іронію У. стенув плечима й промовив:

 — Принаймні ми з’ясували, що німці, коли вже не видно ознак суворого кантівського «своєрідного духу», за ґеніальну сприймають і зухвалу, екстраваґантну поведінку.

49. Розмови про кохання

Людина, а по суті, тварина, наділена мовою, — це єдина тварина, яка