Читати книгу - "Засліплення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Петер важко перевів дух. Кутики розтулених губів у нього різко посмикувались. Язик робив відчайдушні рухи, як ото в людини, що потопає. Зморшки на чолі переплутались. Він помітив це, коли говорив, і потягся до них рукою. Поклавши в зморшки три пальці, він кілька разів щосили провів їх справа наліво. Четвертій зморшці не пощастило, промайнуло в Ґеорга. Дивно, що, крім отої щілини, в нього є ще й рот. Хто б міг подумати — він має губи і язика, як і всі ми. Нічого не хоче розповідати. Чому він мені не довіряє? Такий гордий! Боїться, що в душі я зневажаю його за те, що він одружився. Він ще хлопцем не проминав нагоди покпити з кохання, а коли виріс, то вважав, що воно взагалі не варте того, щоб про нього розмовляти. «Якби мені трапилась Афродіта, я б її застрелив». Антисфена, засновника школи кініків, Петер любив саме за ці слова. І ось казна-звідки взялася якась стара відьма й на вбивцю Афродіти накликала біду. Сильна вдача! Як твердо він стоїть на ногах! Ґеорг зловтішався. Петер його ображав. До образ він звик, але ці діймали його до серця. Петерові слова мали сенс. Ґеорґ справді не міг жити без своїх хворих. Він завдячував їм чимось більшим, аніж хлібом і славою; вони були основою його розумового й духовного існування. Хитрість, до якої він удався, щоб розв’язати Петерові язика, зазнала поразки. Замість розповідати, той ганив Ґеорґа й звинувачував сам себе в якомусь злочині. Від жінки він утік. Щоб не надто соромитися цього ганебного вчинку, Петер сам поставив на собі тавро злочинця. Усвідомлення злочину, якого не було, можна стерпіти. Навіть сильні вдачі доводять собі власну цілісність кружними шляхами. Петер мав причину вважати себе боягузом. Із помешкання він виселив не жінку, а самого себе. З вулиці, де Петер якийсь час тинявся — довгов’язий, смішний, нещасний, — він подався до комірчини сторожа. Тут він відбував ув’язнення за свій злочин. Щоб якось збавити свій термін, Петер заздалегідь дав братові телеграму. В усьому цьому плані Ґеорґові було відведено особливу роль. Він мав викинути з помешкання й віднадити жінку, показати місце сторожу, переконати цього чоловіка з сильною вдачею в тому, що він — не злочинець, і тріумфально повернути його до звільненої й очищеної бібліотеки. Тепер Ґеорґ побачив себе важливим трибком механізму, який хтось запустив задля того, щоб урятувати ображене почуття власної гідности. Ця комедія коштувала однієї фаланги на пальці лівої руки. Петера йому й досі було шкода. Але це симулювання розгублености й переляку, це намагання розтоптати чужу гідність задля того, щоб повернути власну, ця гра, яку замислили з ним, хто сам звик грати з іншими людьми, — все це Ґеорґові було не до вподоби. Йому хотілося дати зрозуміти, що він усе збагнув. Він поклав собі допомогти Петерові повернутися до спокійного життя вченого, допомогти самовіддано і обережно, як того вимагав його фах. Невеличку помсту він відкладе на пізніше, років на кілька. Коли він приїде до Петера знов — а ці відвідини Ґеорґ запланував собі вже тепер, — він по-дружньому, але безжалісно пояснить братові, що в цій комірчині сталося між ними насправді.
— Ти маєш аргументи? То наведи їх! Гадаю, все, що ти казатимеш, щоразу повертатиме нас до Китаю чи Індії.
Він вибрав довгий шлях, короткий був закритий. Позаяк розповідати просто Петер не хотів, то робити висновок, у чому саме брат звинувачував дружину, Ґеорґ мусив з його нібито наукових розмірковувань. Як подіставати йому з тіла колючки, коли він не бачить їх сам? Як його заспокоїти, коли він сам не знає, де зачаїлася його тривога, що вона коїть, як дає про себе знати, що думає про минуле роду людського, яке підібгала, немовби потворного вилупка, під власне минуле?
— Я залишуся в Європі, — пообіцяв Петер, — про жінок тут можна сказати ще більше. Німці, як і греки, предметом своїх великих і представницьких народних епосів зробили жіночі заколоти. Про вплив не може бути й мови. Ти, мабуть, у захваті від боягузливої помсти Кримгільди? Хіба вона кидається в бій сама, хіба вона наражається бодай на якусь небезпеку? Кримгільда тільки підбурює інших, плете інтриги, використовує людей з підступним наміром, зраджує їх. А насамкінець, коли їй уже ніщо не загрожує, власноруч відгинає голови закутим Ґюнтеру й Гаґену. З вірности? З кохання до Зіґфріда, в смерті якого вона винна? Чи карають її фурії? Чи знає вона, що через свою помсту загине? Ні! Ні! Ні! Вона не здійснює жодного величного вчинку, їй ідеться про скарб Нібелунгів! Власні коштовності вона втратила через свій-таки довгий язик; за коштовності вона й помщається. Серед коштовностей був і чоловік. Разом з коштовностями гине й він; помщаючись за коштовності, помщаються й за нього. В останню мить Кримгільда ще сподівається довідатися від Гаґена, де скарб. Те, що її зрештою вбивають, — це, як на мене, велика заслуга поета або народу, який підготував ґрунт для появи цього поета!
«Отже, вона була жадібна й весь час вимагала від нього грошей», — міркує Ґеорґ.
— Греки були не такі справедливі. Єлені вони пробачили все за її вроду. Я й сам щоразу тремчу від обурення, коли бачу, як вона в Спарті, знов поруч із Менелаєм, знову жваво й безсоромно пускає очима бісики. Так немовби нічого й не сталося... Десять років війни... Найміцніші, найвродливіші, найкращі греки погинули, Трою спалено, Паріс, її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.