Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законо­давством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.

2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудже­ним під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загаль­них підставах.

1. Під час відбування покарання своїми діями засуджені можуть причинити матеріальні збитки. Ці збитки можуть бути пов’язані з трудовою діяльністю, а та­кож з іншими діями засуджених. Якщо збитки спричинені засудженим при вико­нанні ним трудових обов’язків, то відповідальність наступає відповідно до зако­нодавства про працю. У разі спричинення збитків іншими діями відповідальність засудженого повинна наступати відповідно до норм цивільного законодавства.

Шкода може бути спричинена державі, юридичним і фізичним особам, ха­рактер шкоди може бути різним і на вид відповідальності не впливає.

2. Під час виконання своїх трудових обов’язків за спричинену шкоду, засу­джені можуть нести в основному обмежену матеріальну відповідальність. Повна матеріальна відповідальність настає лише в разі укладення із засудженим спе­ціальної угоди про повну матеріальну відповідальність, що у практиці установ виконання покарань зустрічається рідко. Повна матеріальна відповідальність засуджених можлива лише в разі їх індивідуальної трудової діяльності.

Обмежена матеріальна відповідальність обраховується залежно від спри­чинених збитків. При обчисленні збитків враховують лише прямі збитки ви­ходячи з балансової вартості пошкодженого майна з урахуванням зносу.

3. Стаття, що коментується, встановлює матеріальну відповідальність за­суджених за відшкодування витрат і збитків, спричинених установі у зв’язку з припиненням втечі засудженого та лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. До цих збитків входить вартість пошкодже­них перепон, парканів, технічних засобів, транспорту тощо, а також витрати, які прийшлося нести у зв’язку з розшуковими заходами, затриманням і достав­кою засудженого до виправної установи, витрати на лікування тощо.

Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі

1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.

2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обста­вини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збит­ків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.

3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується за­судженому під розписку.

4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій по­садовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.

5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.

6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підляга­ють поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.

7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.

1. Матеріальні збитки, спричинені державі засудженим під час відбування ним покарання, стягуються в позасудовому порядку — за мотивованою поста­новою начальника колонії, що оголошується засудженому під розписку. Його винесенню передує перевірка обставин спричинення матеріальної шкоди, вста­новлення розмірів останнього та вини в цьому конкретного засудженого. У про­цесі перевірки від засудженого відбирається письмове пояснення з приводу причетності до спричинення збитків і по суті інших фактичних обставин спри­чинення шкоди, оскільки в іншому разі досить важко мотивувати постанову про стягнення збитків.

Це також необхідно і з метою виховного впливу на засуджених. Необґрунтоване рішення про стягнення матеріальних збитків може не тільки підірвати авторитет начальника установи, а й знизити ефект усієї виховної роботи, що проводилася з даним засудженим.

2. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій по­садовій особі, але подача скарги не зупиняє виконання постанови про стяг­нення збитків. Строки для такого оскарження в законі не встановлені.

Оголошення засудженому постанови про стягнення матеріальних збитків, спричинених його винною поведінкою, необхідно з метою забезпечення засу­дженому можливості оскарження неправильного, на його думку, рішення, не­відворотності відповідальності за винне спричинення матеріальної шкоди дер­жаві, а також використання у виховних цілях тих мотивів, з яких він притягу­ється до матеріальної відповідальності.

Скарга на рішення начальника установи про стягнення матеріальних збит­ків дозволяється на загальних підставах, встановлених для подачі звернень за­суджених, які відбувають покарання.

3. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків за відсутності вини засудженого або зменшити розмір суми, що підлягає стяг­ненню.

У разі відміни постанови про стягнення збитків суми, неправильно відра­ховані із засудженого, підлягають поверненню йому — зараховуються на його особовий рахунок.

4. У законі не вказується, як може бути змінений розмір суми, що підлягає стягненню, вищою посадовою особою — у бік зменшення чи збільшення.

Проте, виходячи із загального принципу права, згідно з яким оскарження дій і рішень посадових осіб не тягне за собою погіршення становища особи, що подала скаргу, слід визнати, що зміна вищим начальником суми, котра підля­гає стягненню, якщо вона вноситься в результаті розгляду скарги притягнутої до відповідальності особи, може бути зроблена лише у бік зменшення.

5. Стягнення матеріальних збитків, спричинених особами, що відбувають покарання, здійснюється шляхом утримання відповідних сум з їх заробітку. Ці утримання здійснюються із сум, нарахованих засудженому після сплати ним обов’язкових платежів. Якщо за час відбування покарання матеріальна шкода залишиться невідшкодованою, сума, що залишилась, може бути стягнута із за­судженого після звільнення. З цієї метою адміністрація колонії пред’являє звільненому позов у порядку цивільного судочинства, а відповідна сума стя­гується з нього за рішенням суду.