Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

На Валентинів день 1957 року він написав Едгару Гуверу: «Дуже важливо, аби ми з вами зустрілися особисто. Чи не була б ваша ласка сповістити мені, чи могли б ми, а якщо так, то коли, зустрітися. І де. Щиро ваш, Вільгельм Райх». Надіславши цей пихатий запит, через два дні Райх написав Гуверу ще одного листа, у якому поскаржився на телефонного пранкера, який, на його думку, видавав себе за Мерилін Монро; у тому листі він попереджав про «загострення безпосередньої небезпеки». Пізніше того ж дня він написав ще одного листа, в якому вже вдався до деталей про змову проти нього. «Все, що цим нишпоркам необхідно, — запевняв він, — то це лише моя голова. Вони ніколи не допетрають. Я розіслав по їхніх кабінетах фальшиві рівняння, хай трохи покрутяться як білки в колесі — цей світ уже надто довго гасає тими ж колами, і все через цих психопатів». Райх повідомляє Гуверу і про більш неминучі та апокаліптичні загрози та намагається зацікавити його справою, включивши до листа декілька кодових словечок, які просить внести до протоколу: «14:30», «Гаудеамус», «Місяць», «Протовегетація», «ло1 кр2».

Того дня, коли Верховний Суд відхилив Райхову апеляцію, ФБР одразу ж послало до його вашингтонського помешкання двох агентів, яким дали завдання допитати його і зібрати інформацію, яку Райх колись обіцяв їм. Насправді, дивно, що вони сприйняли Райхові листи достатньо серйозно, аби поїхати до нього, особливо беручи до уваги ту водичку, що в них лилася. Єва відчинила двері та запросила до усередини. Коли агенти відмовилися вписувати свої імена до його книги записів, Райх зателефонував до бюро, аби дізнатися, чи такі дійсно працюють там, і вивідати межу їхніх повноважень.

У ФБР доповіли, що, коли попросили Райха надати будь-яку конкретну інформацію щодо шпигунів чи то інших проблем національної безпеки, «суб’єкт повторно вдавався до загальностей, попри наші намагання скерувати потік його думок в єдине русло… суб’єкт перестрибував з однієї теми на іншу, й зв’язку між ними не було». Коли ж спробувли з’ясувати, для чого ж він їх викликав, Райх «просто вдавався до загальних заяв про космічну енергію, літаючі тарілки і тому подібне. При згадці про “літаючі тарілки” суб’єкта запитали, чи саме його знання про них змусило його зв’язатись із ФБР, на що суб’єкт відповів ствердно, але знову ж таки уникав конкретики».

Декілька разів Райх наголосив на прискіпливості, з якою Гувер проштудіював усі його роботи, а потім витяг на стіл 3 жовті конверти із обгорткового паперу, на яких стояла міцна воскова печать та виднілися відтиски його ініціалів. Він хотів, аби агенти віднесли один із цих конвертів Голові ФБР, на що ті відповіли: що це неможливо, допоки він не скаже їм, що всередині. Райх сповістив, що вміст надто засекречений, щоб його розголошувати (одним із тих поштових пристосунків, скоріш за все, був конверт із коричневого обгорткового паперу, який містив його звіт про спостереження за НЛО, що його Райх віднайшов вдома у Каррер: він підозрював, що вона вкрала його). Перш ніж агенти змогли промацати пакет, Райх перескочив на іншу тему.

Це було вже вдруге того місяця, що Райха допитували агенти ФБР: попередня команда, яку геть не вразили розмиті натяки на його діяльність під грифом «цілком таємно», як-от подорожі між планетами, ствердила, що Вальтер Ронер видався «психічно нестабільним»{492}. Уже незабаром псевдонім Ронер возз’єднається із Вільгельмом Райхом, на якого в бюро була величенька тека, який уже роками надсилав їм повідомлення та матеріали, що стосувалися змови проти нього: «Починаючи з листопада 1955-го, Райх та його підопічні бомбардували ФБР скаргами на лжесвідчення, шахрайство та інший непорядок». У подальшому звіті агентів йшлося: «У визнаних наукових колах та урядових установах його описують як типажа щонайбільш неприємного та мають його за якогось “шарлатана”. Те, що ми відповідаємо на Райхові листи, — наше суто політичне рішення». Приїхавши вдруге і знову зафіксувавши відсутність «прямої подачі інформації, яку можна було б вважати доречною та зрозумілою», агенти ФБР, які спілкувалися з ним, постановили, що подальших контактів з Райхом варто уникати.

За два дні до того, як йому зателефонували з ФБР, Райх написав президентові ще одне послання, в якому говорив про неминучість «аварійної ситуації планетарного масштабу». Останній рядок того листа був таким: «Я з усіх сил стараюся не втрачати зв’язок із подекуди туманною та складною реальністю».

22 березня того ж року Райха та Сільверта повезли в Коннектикут до в’язниці Денбюрі, де вони повинні були пройти психіатричне обстеження. Упродовж години з Райхом розмовляв молодий консультант-психіатр, доктор Ричард К. Габбард, який, ще опановуючи ремесло психіатра, читав та щиро захоплювався Райховим «Аналізом характеру». Молодому лікареві Райх розповів про останні зрушення в області його теоретичних вчень та про змову проти нього. Коли над в’язницею пролетів літак, Райх сказав Габбарду, що це повітряні сили надіслали його як знак того, що все ще опікуються ним («Он вони, дивляться за мною, не дають мені духом занепасти», — сказав Райх). Габбарду така заява видалася такою далекою від реальності, що спочатку він навіть запідозрив Райха в тому, що той, бажаючи уникнути покарання, навмисне вводив його в оману, аби він визнав його психічно неврівноваженим. Але вже незабаром усвідомив, що у своїх переконаннях Райх був доволі щирим. У своєму звіті Габбард написав:

«Діагноз:

Паранойя, що проявляється в маніях величі та переслідування і нав’язливих ідеях приналежності.

На думку пацієнта, він здійснив декілька визначних відкриттів. Пояснюючи те, чому