Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

ВР страждав від надмірної манії величі. Люди наповнювалися вірою в нього, лиш тому, що у власному житті в них було порожньо.

Вільгельм Райх умів бити людей ідеями наповал: зацікавлювати абсолютно різних людей, оминаючи їхні вразливі сторони. А особливо йому вдавалося добиватися того, щоб ті люди називали його найвеличнішою людиною в світі, спасителем усього людства. Проте Вільгельм Райх винищував кожне людське сотворіння, яке підходило до нього на близьку відстань. Якщо вони несли хоч якусь загрозу красі його автопортрета, він брався за зведення поганого образу саме для них як “король” усього людства, як казала його донька Єва Райх-Моїс.

Вільгельм Райх спочатку переманював людей на свій бік, не говорячи з ними про їхні страхи та слабкі місця, а тоді, коли йому здавалося, що вони чимось йому загрожували (незмінно вдавався до цього), він використовував їхні вразливі сторони, щоб змусити їх почуватися “несповна розуму”, і то настільки несповна, що місце їм лише, либонь, у божевільні.

Навесні 1956 року ВР увірував, що він — космічний прибулець.

Вільгельм Райх паразитував на тому, що його мали за всезнайку, розумника, порадника — і ніколи не викривав своїх слабкостей, тому що, на його думку, таких у нього просто не було. Його внутрішній взір милувала власна бездоганність. Намагаючись довести свою вірність, з якою вони йдуть за великим ВР, усі члени його оточення встромляли одне одному ножі в спину. Кожному наближеному до ВР вірилося, що саме він чи вона — єдині, хто його розуміє.

Ці от випади лютості характеру ВР списуються як наслідки експерименту ОРАЯР. Дуже зручно ось так знайти собі щось таке, чим можна виправдати своє насильство; так от усім і промивали мізки: це все ОРАЯР винен.

Ніхто не смів перечити Вільгельму Райху, бо ж ті, хто зважувався на таке, одразу ж ставали учасниками “змови” або ж “хворими”. Деякі люди піддалися такому ментальному впливу і, зрештою, й справді починали думати, що вони “хворі” або ж що учасники тієї “високопосадової” змови й справді якось їх використовують.

Перебувати біля п'яного Вільгельма Райха було місією неможливою. Нализавшись, він одразу ж здіймав бучу, часто не пам'ятаючи на ранок, що накоїв. Але він добре знав, що так побив куснем арматури свого собаку Троля, що той здох.

Кожна його дружина потребувала захисту від нього… Кожну, яка жила з ВР та кохала його, він, зрештою, знищував. Коли втекла Ільзе, ВР намагався видати її за божевільну, аби її закрили в психіатричній лікарні. Коли Грета втекла назад до свого чоловіка Майрона Шарафа, ВР намагався зробити так, щоб вона привела Майрона Шарафа в ряди тих, кому місце в ізоляції для психічнохворих. Але Грета підписала заяву, в якій підтвердила, що бере чоловіка на особисті поруки, несучи повну відповідальність за нього та його дії. Ельза втекла лиш тому, що просто боялася, і їхати до Америки з ним теж відмовилася, бо всього-на-всього лякалася залишатися наодинці зі своїм чоловіком.

Я єдина, яку він не знищив. Я так і не піддалася йому — Вільгельм Райх так і не зміг змусити мене ненавидіти себе через те, що для мене він був хворим. Точно знаю, що для мене саме таким він і був».

Повертаємося до Вашингтона, де Апеляційний суд відхилив Райхову апеляцію, і, марно сподіваючись, що за розгляд його справи візьметься Верховний Суд США, Райх ще більше пішов