Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Не боюсь, що ти мене залишиш
Для якоїсь дівчини другої,
А боюся, що одного разу станеш
Ти таким же, як усі навколо.
Зрозумію, що одна в пустелі, -
В місті, що залите вщент вогнями,
Нас нема у затишній оселі
Стали безтілесними тінями.
В. Тушнова

— Ти не напишеш сам диктант навіть на трійку, - з досадою в голосі констатувала факт, перевіряючи вже, мабуть, тридцятий диктант, написаний з Вовою. І головне, чим краще я диктувала, інтонацією підказуючи ймовірні розділові знаки, тим гірше він писав. Вовка сумно дивився на свої десять помилок, виправлених червоною ручкою, і, швидше, засмучувався через те, що я переживаю, ніж через свою неграмотність.

— Ну, і давай не будемо паритися, піду в армію. Адже це не гільйотина, а лише армія, - спокійно реагував Вовка. – Пам'ятаєш, бабуся казала, що ти маєш дочекатися мене з казенного будинку…

— Казенним будинком могла бути школа, ти про це не подумав? А в армію я тебе не відпущу, – категорично заявила. - Мені здається, я придумала, що ми зробимо.

Мені справді на думку спала банально утопічна ідея. Але ж відомо, що все геніальне – дуже просто! А якщо мені теж подати документи на вступ? Тоді ми з Вовкою писатимемо диктант в одній аудиторії. Сядемо поруч, він у мене спише хоча б на якусь трієчку, а якщо пощастить, то й на четвірку. Все ж таки не два. Коли я озвучила свій план, Вовка вибухнув, як шалений гейзер:

— Ти хочеш, щоб я почувався трутнем? – я зрозуміла, що наступила на його гордість та самоповагу, але іншого шляху не бачила. - Буде, що розповідати дітям: ваш татко списав іспит у матусі й так успішно поступив. Прикиньте, який він молодець! Соня, ти щось як вигадаєш…

— Отже, Титаренко. Якщо ти цього не зробиш, я з тобою не розмовлятиму, - категорично заявила я.

— Ага, і двійку за рік вліплю, - перекрив Вовка. – Ми вже не в школі, Соня. Не говоритимеш? Якось переживу! - гордо піднявши голову, пішов на кухню. Якщо раніше я давила на Вовку бабусею, і він усе робив, що було потрібно, то тепер потрібно було змінювати тактику й переводити орієнтири на себе.

— Вова, ти уявляєш, як мені буде погано, доки ти два роки будеш в армії, - ніжно гладячи його по спині, промовила я. Він відволікся від брудного посуду, яким займався в цей момент, і сумно подивився на мене. Я знала, що ніжні торкання в нашому випадку з Вовкою приводили завжди до ліжка, але все ж притиснулася до його гарячого напруженого тіла. По прискореному серцебиттю хлопця я зрозуміла, що сексу не уникнути. І справді, за лічені хвилини ми опинилися в спальні.
Коли ми втомилися від близькості, я акуратно нагадала предмет нашої розмови:
— А не поступиш – усього цього не буде два роки!
Вовка подивився на мене очима загнаного звірка і … погодився.

Залишалася ймовірність того, що ми писатимемо диктант не в одній аудиторії, що не дозволять сісти поряд. Але все склалося якнайкраще. Ми сиділи в аудиторії, де парти були розташовані ярусами. Вовка сів наді мною і все чудово списав навіть на четвірку, благо, у школі трохи навчився азам списування. Зате моєму обуренню не було меж – знайшла себе у списках й очманіла від оцінки – трійка! Правило шкільного списування: хто списує – у того оцінка вища, працювало й у стінах туристичного інституту.

Пішла для приколу подавати на апеляцію – цікаво було дізнатися, що ж я там за помилки зробила, якщо Вовка на «4» у мене списав? Звичайно, я не згадувала про факт списування, тільки поспілкувалася із суворою вчителькою, яка вказала мені на всі літери, які я не за правилами правопису написала. Усі мої літери «ч» (я їх писала з фігурними закорючинами) були підкреслені, і в сумі за це було відібрано бал. Ось так!
— Ну ти зрозумів? – поцікавилася я у Вовки, який бунтував тому, що я його примусила перед іспитом списати банальний пропис для першачків.

— Ти ж учитель, а не я, - тепер приймав усе, як належне, але як же він обурювався того дня, коли я поклала перед ним пропис.

— Не вдуплився? Другий раз у перший клас? Що це за нові підходи до підготовки студентів? - волав Вовка і категорично не хотів виправляти свої деякі кострубаті літери. Тоді на мій бік стала Багіра й обгавкала свого господаря. Тепер Вовка розумів, якими важливими виявилися ці писання.

З історії Вовка теж отримав четвірку, оскільки постарався, вивчив. Я ж взагалі не хотіла йти на цей іспит (навіщо?), але потім з метою мотивації посперечалися:

— Споримо, що я здам краще? – коли повторювали білети, вирвалося у мене.

— На що? – бешкетливий вогник з'явився в очах Вовки. Я вже уявила його непристойні бажання. Але бажання виявилося дуже навіть пристойним. - Якщо я здам краще, підемо на футбол разом, - він давно просив про це неподобство, але я не наважувалася, надто вже неадекватні тіпочки ці вболівальники. Та й шум на стадіоні мене серйозно зупиняв.

— А якщо я здам краще, то підемо до театру. Щоправда, на комедію, щоб не сильно тебе напружувати, – опера і балет теж були в планах окультурення Вовки, але пізніше. Нині його лякати такими заходами не варто було.

Я перемогла, бо здала на п'ятірку. У Вовки було дві четвірки – це був прохідний бал, атестат хороший, до того ж він ще й сирота. Все говорило про те, що Вовка поступив. Тому ми влаштували бенкет і купили квитки на спектакль.

—  Іду я в цей театр тільки заради тебе, Соня, - говорив Вовка, коли ми переступали поріг гарної будівлі Театру драми та комедії. Дивився мій Вовка спектакль «Старший син» із розкритим ротом, заливаючись заразливим сміхом. Коли виходив, дякував, що я його потягла на це видовище.

— Давай заведемо правило, хоч би раз на місяць ходити до театру, - ці слова мені лягли на душу, як бальзам. - Тобі треба відриватися від зошитів хоч зрідка.

— Вов, я не повернуся до школи, - вирішила зізнатися.

— Чого це? Через мене? Тебе виганяють? - на його обличчі читався смуток. - Ну, і дурні, такого вчителя вижили.