read-books.club » Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

127
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: Публіцистика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 170 171 172 ... 184
Перейти на сторінку:
якими в Номі зустріли Амундсена ті, хто знав його з попередніх експедицій, були для нього щедрою винагородою за перенесені знегоди. В це місто знаменитий полярник повертався, як додому. Двадцять три роки тому він приплив у Ном на скромній шхуні, овіяний славою підкорювача Північно-Західного проходу, а шість років тому дістався сюди на чудовій «Мод», пройшовши на ній уже Північно-Східним шляхом. Тепер він прибув у це місто як переможець нової стихії: йому стало підвладне повітря. Усі мешканці міста — китобої, моряки, мисливці — вітали його як свого давнього друга.

Крістіанія зустріла Руала Амундсена з королівськими почестями. Славетний полярник ще раз пережив радість тріумфу.

— Ви хочете знати, чому я все своє життя присвятив полярним дослідженням? Що було дороговказом у всіх моїх експедиціях? — сказав він, виступаючи перед багатотисячним натовпом, що вітав його в столиці. Амундсен рвучко розгорнув норвезький прапор і, подивившись, як він затріпотів на вітрі, мовив: — Ось мій дороговказ! Цей прапор вицвів на сонці обох полюсів, побляк від полярного туману, він пошматований, поранений у битвах, але чистий, нічим не заплямований!

А проте свято в Норвегії з нагоди переможного повернення Амундсена не можна було навіть порівняти з тією помпезною зустріччю, яку влаштували у Римі «великому сину відродженої Італії, підкорювачу Північного полюса, незрівнянному полковникові Умберто Нобіле». У витіюватій промові Муссоліні раз у раз лунало слово «італійський». Дирижабль був італійський і його геніальний конструктор — італієць, італійським був і екіпаж, який щасливо провів повітряний корабель над льодами полюса. Незліченний натовп чорносорочечників тріумфував, як під час національного свята, переможця зустрічав ліс рук, піднятих у фашистському привітанні. На полковника Нобіле посипались нагороди, йому було надано генеральський чин, найвидатніші художники малювали з нього портрети, а знамениті скульптори увіковічнювали його риси у мармурі.

Елсуорт, довідавшись, що італієць привласнив собі славу, обурювався більше, ніж Амундсен. А проте обидва вони у своїх спогадах, виданих під назвою «З Європи до Америки через Північний полюс», жодним словом не обмовилися про жалюгідну поведінку Нобіле під час польоту, про його напади істерії, про серйозні помилки, які він допустив, управляючи дирижаблем. Однак зарозумілий генерал не оцінив цієї великодушності і, приймаючи все за чисту монету, ще більш бундючився і дерся на вершину слави.

Не вважаючи за потрібне дотримувати угоди на право першої публікації, яку газета «Нью-Йорк Таймс» уклала з обома керівниками експедиції на «Норвегії» — Амундсеном і Елсуортом, полковник Нобіле випередив їх і тут. У численних газетних статтях та іптерв'ю він, грубо перекручуючи факти, заявляв, що ідея історичної трансполярної повітряної експедиції належала Беніто Муссоліні, при цьому всіляко виставляв власні заслуги, замовчуючи роль Амундсена й Елсуорта або ж зневажливо згадуючи про них як про зайвих пасажирів.

Через недотримання угоди з «Нью-Йорк Таймс» Амундсен і Елсуорт втратили величезну суму, не кажучи вже про образу, яку їм було завдано брехнею.

Коли вони остаточно підрахували, скільки було витрачено на експедицію, то з'ясувалося, що кредиторам належало ще сплатити сімдесят п'ять тисяч доларів боргу.

Делікатний і гордий Амундсен зобов'язався сам погасити цю суму. Ще раз перед ним постала примара боргів.

«Я зрікся всього, щоб бути вільним, і ось наслідки: усе життя мені доводиться бути рабом грошей», — писав Амундсен у спогадах.

Замість спочивати на лаврах, він знову клопотався, де дістати гроші, щоб сплатити борги. Залишалося вдатися до одного добре відомого, але такого гіркого засобу — читати у Сполучених Штатах доповіді. Проте й там його випередив Нобіле.

Деякі бульварні норвезькі газети вслід за італійською пресою безоглядно підхопили славослів'я на честь Нобіле, ігноруючи заслуги свого співвітчизника. Це вже було занадто. І тоді Амундсен уперше публічно виступив проти генерала Нобіле.

Зробив він це всупереч порадам Фрітьофа Нансена, який не раз казав йому: «Ти, дорогий друже, людина, на яку дивиться цілий світ, отож повинен бути готовий до иайбрутальніших нападок. Уміти програвати — це велика й нелегка для засвоєння штука. Невже ти, що ніколи не відав страху, тепер зігнешся під тягарем людської заздрості? Дозволити, щоб вона тебе отруїла, — значить загинути».


ОСЬ ТАКИЙ НАШ АМУНДСЕН!

Осінній дощ великими краплями періщив у шибки, струмені води зливалися в широкі потоки і швидко спливали по склу. Вітер шарпав голі віти дерев у саду, настирливо пробивався крізь шпарини у вікні, час від часу набридливо бряжчав одірваною ринвою, стукав у стіни, ніби кликав чоловіка з поораним глибокими зморшками обличчям і пригаслими очима, що схилився над столом. Але даремно кликав. Побоювання Нансена справдилися:

Руал Амундсен зігнувся під тягарем людської несправедливості. Він довго чинив опір, доки були сили, однак утома все більше давалася взнаки, і він нарешті скорився.

«Поступитися тепер — значить поступитися назавжди, визнати себе переможеним», — думав він. Але відраза одбивала у нього охоту до подальшої боротьби. Він раптом відчув себе старим і далеким від цього світу з його дріб'язковими клопотами. Амундсен облишив усяку активну діяльність і наглухо замкнувся у своєму домі над Буннефіордом. Тут панувала тепер тиша.

Віддана Бетті вже померла. Вона довго хворіла. Несподівана, жорстока розлука з Каміллою і Каконітою, яких вона полюбила всім серцем, мов рідних дочок, напевне, прискорила її смерть. Їй ні про кого стало дбати і нікого було чекати. Руал, як завжди, був десь далеко. Упевнившись на гіркому досвіді, які непостійні співвітчизники у своєму ставленні до нього, Амундсен боявся за долю чукчанок, що була б не дуже щаслива у Норвегії, якби він не повернувся з експедиції. Тому перед своїм від'їздом на Шпіцберген він, згнітивши серце, вирядив дівчаток до Сполучених Штатів. Його друзі пообіцяли йому подбати про їхнє виховання й освіту. Листи Камілли і Каконіти свідчили, як сумують вони за названим батьком. Та життя і молодість поволі брали своє. Старша, Камілла, виросла на гарну дівчину і вийшла

1 ... 170 171 172 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"