read-books.club » Сучасна проза » Пташиний спів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пташиний спів"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пташиний спів" автора Себастьян Фолкс. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 169 170 171 ... 173
Перейти на сторінку:
та відразу знайшла те, що треба, — на обкладинці був аркуш з написом «Корисні номери», де серед інших побачила номер лікарні та місцевого лікаря, який жив усього за п’ять миль. Заспокоєна, Елізабет повернулася у сад та сіла під яблунею. Тіло пронизало ще одним різким спазмом, він якого вона скрикнула та притисла руку до живота. Біль потихеньку відступав, залишаючи по собі спокій та дивне відчуття могутності. У ній билося життя. Вона сама, своїми власними силами дасть життя дитині, яка продовжить дивну історію їх родини. Елізабет подумала про свою бабусю, Ізабель: цікаво, як і коли вона народжувала дитину? Чи була вона самотня та налякана у своєму безчесті, або з нею хтось був? Може, Жанна допомагала їй? Елізабет розхвилювалася, думаючи про Ізабель, яка могла лишитися на самоті з цим жахливим болем. Але ні, вона б точно усе спланувала. З нею напевне була Жанна.

Роберт повернувся за годину з продуктами та приніс їй напій під яблуню. Він вмостився біля її ніг, а вона пестила його густе заплутане волосся.

Серпнева задуха вже минула, і стояв теплий вересневий вечір.

— Через кілька днів усе зміниться назавжди, — сказала вона. — Не можу собі цього уявити.

— Ти впораєшся. Я буду допомагати, — Роберт узяв її за руку.

Готував вечерю він — під її пильним керівництвом з вітальні. Вечеряли вони вже після заходу сонця, а в кімнаті було навіть прохолодно, тому вирішили розпалити камін. Кімната сповнилася димом від дров, який чомусь виходив з-за решітки до приміщення. Щоб загнати дим у трубу, довелося відчинити вхідні двері, але так виходило все тепло. Елізабет пішла нагору за кофтою. Ідучи вузькими сходами, вона знов відчула перейми, але Роберту нічого не сказала. Він, звісно, відразу захоче повезти її у лікарню, де вони або залишать її на кілька днів, або ж одразу відправлять додому. Їй подобалося тут, і вона цінувала можливість провести цей час наодинці з Робертом.

Вночі вона спала погано — не могла зручно влягтися. Ліжко тут було м’яке та глибоке, з важкою стьобаною ковдрою. Коли нарешті почало сходити сонце в супроводі незграйного співу пташок, вона навіть зраділа і тільки потім заснула.


Вранці Роберт приніс їй чаю та вдивився в її обличчя, поки вона ще не прокинулася: найвродливіша жінка на світі. Він прибрав пасмо темного волосся з її щоки, співчуваючи, що вона мусить пройти через таке важке випробовування. Її непереборна самовпевненість не дозволяла їй осягнути, наскільки важко та боляче це буде. Він не став її будити, залишив чай та тихенько спустився вниз. Вийшов прогулятися до саду, дійшов до каштана та повернувся назад. Ранок був сонячний, з поля неподалік долітав звук трактора. Він не хвилювався, але відчував, що в його житті починається недовгий період, над яким він не буде мати контролю. Все наче йшло своєю колією під дією якихось сторонніх сил. На нього чекає випробування.

Наступного вечора були ще перейми — заходячи з кухні у вітальню, він побачив, як Елізабет раптом скрутилася.

— Це нічого страшного — оте щось там Брекстона.

— Ти впевнена? Ти наче зблідла.

— Я... гаразд, — вичавила вона крізь зуби.

Спати вони лягли опівночі, і Роберт відразу заснув. Десь о третій ранку він прокинувся від важкого дихання Елізабет, яка намагалася впоратися з болем. Вона сиділа на краю ліжка, і Роберт бачив її обличчя у місячному світлі.

— Почалося, так? — запитав він.

— Я не впевнена. Перейми болючі, але я не думаю, що вони регулярні. У тебе є годинник? Треба, щоб ти відмічав час.

Роберт увімкнув світло і почав спостерігати за хвилинною стрілкою. Через шість хвилин знов почувся важкий видих.

— Ну?

— Я не знаю. Може, почалося. Може, — у голосі чулося збентеження. Роберт подумав, що скоро може настати момент, коли біль змиє усі її знання та інстинкти і йому доведеться приймати рішення на свій розсуд.

— Зачекай ще, — сказала вона. — Я не хочу в лікарню.

— Це не розумно, Елізабет. Якщо ти...

— Зачекай!

Вона попереджала про високу імовірність роздратування. Багато жінок у такому становищі вживають такі слова, яких ніколи й не чули.

Ще за годину перейми стали сильнішими та частішими. Елізабет розгулювала будинком, і Роберт не займав її. Вона намагалася знайти для себе зручне місце, щоби переносити біль, і він був їй не потрібен. Роберт чув, як вона ходить по усіх кімнатах, а потім покликала його з вітальні. Вона сиділа на підлозі, поклавши голову на диван.

— Мені страшно, — вона плакала. — Я не хочу цього. Мені страшно. Так боляче.

— Добре-добре. Я зараз викличу лікаря. І «швидку».

— Ні. Не треба.

— Вибач, але я викличу.

— Тільки не «швидку».

— Добре.

За номером лікаря відповів чоловічий голос.

— Вам потрібна моя дружина. Вибачте, але її викликали. Як тільки вона повернеться, я відразу відправлю її до вас.

Роберт подякував йому та вилаявся, поклавши слухавку.

— Виходить! Я відчуваю голівку! Господи, дитина виходить! Допоможи мені, Роберте!

Він глибоко дихав. У голові від паніки раптом прояснилося. Дитина — це

1 ... 169 170 171 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пташиний спів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пташиний спів"