Читати книгу - "Пташиний спів"

консультації для вагітних у найближчій лікарні. У лікарів були певні хвилювання, пов’язані з її віком — нерідко вона чула слова «пізня вагітність» у зв’язку зі своїм іменем. Хай там як, а хвилювання не перетворювалися у проблеми — можливо тому, що вона ніколи не зустрічалася з одним лікарем двічі.

— Дякую вам, місіс Бембрідж, — сказав лікар, який оглядав її на восьмому місяці вагітності. — Думаю, звичний порядок дій вам уже знайомий.

— Перепрошую?..

— Ну, у вас же вже четверта вагітність — вам не звикати.

З’ясувалося, що лікар дивився картку іншої пацієнтки.

Цікаво, кого ж приймали з її записами. Їй також повідомили, що на той день, коли очікуються пологи, для неї вже відвели ліжко, а поки попросили утриматися від авіаподорожей.

— Запам’ятайте, — пояснювала сестра, — пологи зазвичай проходять довго. Не треба телефонувати до лікарні аж поки перейми не стануть регулярними та болючими. Якщо ви приїдете надто рано, нам доведеться відправити вас додому.

Ірен розповіла їй про якісь заняття, які відвідувала дочка її подруги перед пологами. Елізабет записалася на них та поїхала до Кілберна. Там енергійна жінка зібрала у себе вдома близько дюжини вагітних жінок та розповідала про стадії пологів та про різні види знеболювального, яке можуть запропонувати в лікарні. Елізабет занотувала собі якомога раніше попросити епідуральну анестезію.

Дитина всередині крутилася та штовхалася. На животі з’являлися то горби, то прим’ятини — залежно від того, у якому положенні була дитина. Спина боліла, літо було спекотне, і Елізабет вже дочекатися не могла холодних зимових днів, коли це нарешті закінчиться і вона знов зможе дихати. Іноді вона відчиняла вікно навстіж, сідала гола на краєчок ліжка та намагалася упіймати хоч якийсь вітерець. Свій великий живіт вона підтримувала знизу руками. На ньому з’явилася тоненька коричнева смужка, яка спускалася у пах. На шкірі над тазовими кістками утворилися маленькі білі шрами, хоча усе було не так погано, як вона іноді бачила у переодягальнях магазинів. На заняттях для вагітних більшість запитань стосувалися того, як повернути назад зовнішність після пологів та відновити сексуальні стосунки з чоловіком. Елізабет же жодна з цих проблем не турбувала.

Що і справді заволоділо її цікавістю, так це дитина. Вона вже ставилася до неї з материнською ніжністю та прагнула її захищати, а іноді відчувала щось на межі поваги та благоговіння. Це була окрема особистість з власним характером та долею; і ця крихітна людина обрала її для того, щоб оселитися та народитися на цей світ, але важко було не уявляти, що ця людина у якомусь сенсі не почала існувати раніше за неї. Вона ніяк не могла повірити, що вони з Робертом створили окрему людину просто з нічого.

Роберт впродовж кількох днів створював складну систему обману із заплутаних слідів та автовідповідача, і примудрився влаштувати все так, щоб останній тиждень перед пологами бути з нею. Він також збирався залишитися і після пологів — аж поки вона не відновить сили і не зможе переїхати до матері. Його дружина була переконана, що він поїхав у Німеччину на конференцію. На самих пологах він не хотів бути присутнім, але на випадок потреби планував бути під рукою. У Дорсеті, біля моря, він винайняв котедж, аби Елізабет могла трохи відпочити перед пологами під його доглядом. Повернутися до Лондона вони планували за три дні до наміченої дати.

Роберт все ще нервував через їхнє розташування, коли вони вже їхали до котеджу сільськими просторами Гемпришу:

— А якщо почнеться раніше? Що я маю робити?

— Нічого, — сказала Елізабет, незграбно повертаючись до нього на пасажирському сидінні своєї машини. — Головне — щоби дитині було тепло. І взагалі, мені сказали, що перші пологи зазвичай тривають близько дванадцяти годин. Так що навіть на такій швидкості, з якою ти їздиш, ми встигнемо приїхати до лікарні в Пулі або Борнмуті. Перші пологи дуже рідко бувають дочасно, тому не хвилюйся.

— Ти вже стала просто експертом, — зауважив він, додаючи швидкості у відповідь на її критику.

— Почитала деякі книги. Мені не було чим займатися влітку.

Котедж стояв біля дороги на схилі пагорба, і з нього відкривався чудовий вигляд на сільські пейзажі. До найближчого містечка звідси було хвилин п’ятнадцять на машині.

Вхідні двері відчинялися просто у вітальню, де був великий камін та старенькі меблі, оббиті ситцем. Старомодна кухня з засаленою плитою, під’єднаною до газового балону. На шафах замість дверцят — скло, котре совалося по рейках. Задні двері виходили у доволі великий сад з великим каштаном наприкінці. Елізабет щиро раділа:

— Подивися на ту яблуню! Під нею я поставлю своє крісло.

— Я віднесу, — пообіцяв Роберт. — Зараз, мабуть, поїду до крамниці за їжею, поки вони ще не зачинилися. Хочеш поїхати зі мною?

— Ні, я вже склала список. Я тобі довіряю.

— Я запропонував на випадок початку пологів.

— Не переживай, — всміхнулася Елізабет. — Ще цілих вісім днів. Тільки крісло віднеси — і я почекаю тебе тут.

Щойно затих останній звук машини, що зникла за рогом, Елізабет відчула короткі різкі перейми. Відчуття були схожі на судоми в нозі, які іноді доймали вночі, — тільки десь біля утроби.

Вона глибоко вдихнула. Панікувати не треба. Їй казали, що за кілька тижнів до пологів бувають несправжні перейми — вони ще називаються якось на честь лікаря, який вперше їх описав. Брекстон щось-там-ще. Проте не завадило б знайти у телефонному вказівнику номер найближчої лікарні та записати його. Вона пішла у вітальню