Читати книгу - "Таємна історія"

Пістолет опинився в руках Генрі. Він викрутив руку Чарльза йому за спину — той при цьому брикався, бився, нестямно метеляв кулаками в повітрі — і, наставивши на нього дуло, відігнав від дверей.

До мене все ще не могло дійти, що сталося. «Мабуть, потрібно присісти», — подумав я. Куля застрягла всередині? Я помру? Ця думка насмішила. Це здавалося неймовірним. У животі все горіло, але я почувався на диво спокійно. Коли в тебе стріляють і поціляють, то болить значно сильніше, ніж отак, думалося мені. Я зробив обережний крок назад і відчув, як об ноги вперся стілець, на якому я до цього був. Я присів.

Попри заломлену за спину руку, Чарльз намагався вдарити Генрі другим ліктем. Генрі ж підштовхував його, непевного на ногах, уперед.

— Сядь, — наказав він.

Чарльз спробував підвестися. Генрі силоміць його посадовив. Чарльз спробував підвестися вдруге, але Генрі дав йому ляпаса, що прозвучав дзвінкіше від пострілу. А потім, не зводячи з нього пістолета, відступив назад, наблизився до вікна та опустив жалюзі.

Я прикрив отвір у сорочці рукою. Трохи нахилившись уперед, відчув гострий біль. Мені здавалося, що зараз усі мають відірватися від своїх справ і поглянути на мене. Але ніхто не зважав. Я замислився, чи варто спробувати привернути їхню увагу.

Чарльз закинув голову на узголів’я стільця. Я помітив на його губах кров. Він дивився навколо скляним поглядом.

Незграбно — бо тримав пістолет у робочій руці — Генрі зняв окуляри й витер їх об пазуху. Потім знову начепив їх на себе.

— Що ж, Чарльзе, — промовив він, — от ти й зробив це.

Я чув якийсь галас унизу, крізь відчинене вікно долинали численні кроки, голоси, грюкали двері.

— Хтось міг це почути? — схвильованим голосом запитав Френсіс.

— Я б сказав, так, — кивнув Генрі.

Камілла підійшла до Чарльза. Той п’яним рухом відштовхнув її від себе.

— Відійди від нього, — промовив Генрі.

— Що робити з вікном? — спитав Френсіс.

— А що робити зі мною? — встрянув я.

Вони всі подивилися в мій бік.

— Він у мене влучив.

Але моя ремарка не спричинила драматичної реакції, на яку я очікував. Перш ніж я встиг розвинути думку, на сходах почулися кроки і хтось загупав у двері.

— Що у вас там відбувається? — Я впізнав голос адміністратора. — Що у вас сталося?

Френсіс затулив обличчя руками:

— От чорт, — почулося від нього.

— Агов, відчиняйте!

Чарльз щось пробубнів п’яним голосом і спробував підняти голову. Генрі закусив губу. Він підійшов до вікна й визирнув у шпаринку між планками жалюзі.

А потім розвернувся.

Він і досі тримав пістолет.

— Підійди до мене, — звернувся він до Камілли.

Вона перелякано подивилася на нього. Ми з Френсісом — також.

Він поманив її до себе пістолетом.

— Підійди. Швидше.

Мені стало млосно. «Що він надумав?» — промайнуло в голові. Я був спантеличений.

Камілла відступила на крок. У її погляді був жах.

— Ні, Генрі, — проказала вона, — не треба…

На мій подив, він усміхнувся до неї.

— Ти гадаєш, я тобі зашкоджу? — спитав він. — Підійди.

Вона ступила до нього. Він поцілував її між очей і прошепотів якісь слова, зміст яких мені завжди кортіло знати, на вухо.

— У мене з собою ключ! — верещав адміністратор і гупав у двері. — Я сам відімкну!

Кімната пішла обертом. «Ідіот, — у голові пронеслася дика думка, — спробуй крутнути ручку».

Генрі ще раз поцілував Каміллу.

— Кохаю тебе, — промовив він. А потім голосно додав: — Заходьте.

Двері розчинилися навстіж. Генрі підняв руку з пістолетом. Він їх застрелить, спантеличено подумав я. Адміністратор та його дружина, що стояла позаду, подумали те саме, бо завмерли на перших же трьох кроках, які встигли зробити в номері. Але тут почувся крик Камілли:

— Генрі, ні! — І я надто пізно збагнув, що саме той надумав робити. Він приставив дуло до скроні й двічі вистрілив. Два негучні хлопки. Голова теліпнулася вліво. Мені здалося, другий постріл стався через віддачу пістолета.

Рот Генрі широко розкрився. Протяг, що з’явився через відчинені двері, висмоктав у вікно штори. Якусь мить чи дві ті билися об сітку на ньому, а потім, ніби з чиїмось зітханням, знову гойднулися всередину кімнати, і Генрі, міцно заплющивши очі, обм’як у колінах та важко повалився на килим.

Епілог

Ох, цей сердешний пан шляхетний,

Що має вигляд не руїн юнацтва,

Але руїни тих руїн.

Джон Форд. Розбите серце

Мені вийшло відкрутитись і не складати іспити з французької мови, що надходили наступного тижня, скориставшись чудовим приводом — вогнепальною раною живота.

У лікарні заявили, що я щасливець, і мені чомусь здається, що це правда. Адже куля пройшла навиліт, усього лиш за один-два міліметри від стінки кишечника й не набагато далі від селезінки. Вихідний отвір на спині був зміщений трохи менш ніж на чотири сантиметри від точки входу кулі.

У кареті швидкої допомоги я лежав горілиць і відчував, як повз мене теплими загадковими спалахами проноситься літній вечір: діти на велосипедах, вуличні ліхтарі, обліплені нічними метеликами, — під акомпанемент розмислів: невже оце так усе й відбувається, і перед смертю життя, прискорюючись, мигтить перед очима? Я спливав кров'ю. Я вже почав периферійно втрачати чуття, і мене не відпускала кумедна думка, що похмура поїздка в Аїд пролягає тунелем, освітленим рекламою Shell Oil та Burger King. Медбрат, що їхав зі мною в салоні, був не набагато старший, дитина, по суті, з підлітковими прищами та пушком на верхній губі. Раніше він ніколи не бачив вогнепальної рани. І тому постійно розпитував: як воно? Ниє чи ріже? Болить чи пече? У мене паморочилося в голові, тому природно, що я не міг дати йому зв'язну відповідь. Зате добре пам'ятаю, що подумав тоді, наскільки це схоже з першим сп’янінням, першим сексом — насправді геть не те, на що очікуєш, але коли воно вже стається, то розумієш, що інакше не буває. Неонові вогні: «Мотель 6», Dairy Queen. Кольори такі яскраві, що в мене мало серце не розривалося.

Генрі, звичайно ж, загинув. Не думаю, що з двома кулями в голові для нього існували якісь варіанти. Проте в такому стані він протягнув іще