Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

Ричу, і частково обертаючись, збираюся накинутися на друга з кулаками. Ізир не чинить опір, відчуваючи свою провину, і тільки прикриває очі.

– Ердане… – тихо каже Раян. – Ізир не винен.

– Начгара розжалувати! – відразу знаходжу винного й перемикаюся на нього.

– За якою статтею, Ердане? Не кип’ятись. Барта треба повернути, не сперечаюся, але начгар діяв відповідно до Статуту! – знову осаджує мене Раян.

Я знову гарчу, але вже тихіше.

– Тих, хто супроводжував Барта – у карцер! – Некрилаті Боги! Я мушу на комусь зірвати свою злість!

– Я піду замість них. Мої люди не винні! Це я погано їх проінструктував! – Ізир бере на себе всю відповідальність за те, що сталося.

Подумки вию. Я вже охолонув, зараз треба розв’язувати проблему, а не шукати на кому зігнати свою злість.

– Ізире, ні. Ти мені зараз потрібен. Поклич до мене Дігана. І встань уже.

– Я послав за ним, мій королю, – морщуся від цього звернення, але я добре знаю друга, зараз, поки Ізир відчуває провину, він докорятиме себе й займатиметься моральним самобичуванням, поки не виправить усе.

Якраз входить Діган і з порога заявляє:

– Я вже в курсі. Зараз вилітаю на 14-й блокпост.

– Я з тобою, – викликається Раян.

Бачу, що він переживає за Барта, схоже, злість на нього вже пройшла.

– Ні, Раяне, Правитель Озерного Краю з дочкою вже тут. Сьогодні урочистий обід із нагоди прибуття, і ти залишишся їх розважати, а я вилечу одразу, як тільки буде підписано торгову угоду.

Злюсь, думаючи про те, як зараз Барту. Він уже член сім’ї, я відчуваю його, і з кожною зустріччю в нас зміцнюється ментальний зв’язок. Як міг батько за стільки років не відчути прихильність до молодшого сина? Начхати на громадську думку, імідж королівської влади, та навіть на закони начхати, коли справа стосується члена родини! І я подумки гарчу, усе більше дуючись на батька.