Читати книгу - "Поетика"

Мужа я бачила — мідь він огнем прикував до людини{183},

і т. ін. А з діалектизмів виникає варваризм. Отже, треба якось перемішувати ці вислови: одне робить мову не грубою і не низькою, це діалектизм, метафора, прикраса та інші зазначені види, а слова загальновживані нададуть їй ясності. [1458 b] Немалою мірою сприяють ясності стилю та уникненню повсякденності — удовження, укорочення та зміна слів. Відступаючи від звичайної, така мова звучить інакше, ніж розмовна, а те, що в ній є звичайні вислови, надасть їй ясності. Тим-то несправедливі докори тих, хто гудить такий стиль і глузує з поета, як це робить Евклід старший{184}, кажучи, ніби легко творити, дозволивши удовжувати слова скільки завгодно; він висміяв це у своїх віршах самим способом вислову:

Έπίχάρην είδον Μαραθώνά δε βαδίζοντα

Бачив я, як Епіха-ар пода-авсь до Марафону,

а також

ούχ άν γ’έράμενος τόν έχείνου έλλέβορον

Не до вподоби мені-і ота його че-е-мериця{185}.

Отже, не до речі вживати цей спосіб — смішно, для всіх видів слова повинна бути міра{186}. Справді, якби хто вживав метафори, діалектизми та інші види слів не до речі і навмисно для сміху, то він саме цього і досягнув би. Наскільки важливо, щоб усе було до речі, можна судити з епічних творів, вставляючи у віршовий розмір розмовні слова, та й з діалектизмів, метафор та інших способів вислову, — кожен, замінивши їх загальновживаними словами, побачить, що ми говоримо правду. Наприклад, в Есхіла і Евріпіда однаковий ямбічний вірш, але через заміну одного тільки розмовного, звичайного слова діалектизмом один вірш здається добірним, а другий — позбавленим смаку. Есхіл у «Філоктеті»{187} каже:

φαγέδαινα ή μου σάρχας εσθ-ίει ποδός

Їсть плоть ноги моєї хижа виразка,

а той замість έσθίει — «їсть» поставив θοινάται — «смакує». Так само, якби замість

νΰν δέ μ’έών ολίγος τε χαι ουτιδανός χαί άειχής

Зовсім нікчемний натомість, безсилий, малий чоловічок…{188}

хто-небудь сказав би розмовними словами:

νΰν δέ μ’έών μιχρός τε

Кволий і куций на зріст, миршавенький якийсь чоловічок…

або замість

δίφρον ἀεικέλιον καταθεὶς ολίγην τε τράπεζαν

Непоказний поставив стілець йому й стіл невеликий{189}

сказати:

δίφρον μοχθηρόν χχταθε'ις μιχράν τε τράπεζαν

Ставить малого він розміру стіл і стілець поганенький,

або замість ήϊόνες βοόωσιν (кручі ревуть) — ήϊόνες κράζουπν{190} (кручі кричать). Крім того, Аріфрад{191} висміював трагіків за те, що вони вживають таких висловів, яких ніхто не допустив би в розмові, наприклад, δωμάτων άπο (домів від){192} — замість άπό δωμάτων (від домів), Άχιλλέως περί (Ахілла про) — замість περί Άχιλλέως (про Ахілла), σέθεν (себе), εγώ δέ νιν (я ж їх) та інші. Але ж усі такого роду вислови саме тим і надають мові незвичності, що їх немає в загальному вжиткові, [1459 a] а він не знав цього.

Дуже важливо вживати до речі кожен із зазначених способів вислову{193}, так само, як і складні слова та діалектизми, а найважливіше — розумітися на метафорах. Тільки цього не можна перейняти від іншого, це — ознака обдарованості, бо складати хороші метафори — це значить помічати схожість. Із слів — складні найбільш підходять для дифірамбів{194}, діалектизми — для героїчних віршів, а метафори — для ямбічних. У героїчних віршах можна вживати всі вищезгадані види слів, а для ямбів, що найближче відтворюють звичайну мову, придатні слова, вживані в розмові, як-от загальновживані слова, метафори та слова прикрашальні.

Про трагедію і про відтворення через дію сказаного нами досить.

XXIII

Щодо поезії епічної, яка відтворює картини життя в гекзаметрах, то ясно, що фабули в ній, як і в трагедіях, повинні бути драматичні своїм складом і належати до однієї суцільної і завершеної дії, яка має початок, середину і кінець, щоб, подібно до єдиної й цільної живої істоти, викликати властиве їй задоволення. Вона не повинна бути схожа своїм складом на історичні твори, в яких треба показати не одну дію, а один час — все те, що сталося за цей час з одним чи з багатьма і що має між собою тільки випадковий зв’язок.

Наприклад, одночасно відбувались морський бій при Саламіні і битва з карфагенянами в Сицилії, але нічого спільного між ними не було{195}. Так і в послідовності часів інколи трапляється: ідуть одна за одною події, які спільної мети не мають. Проте більшість епічних поетів припускає цю помилку.

Тому, як ми уже говорили, Гомер і в цьому виявляється неперевершеним при порівнянні з іншими: він не ставив собі за мету описати всю війну, хоч вона мала і початок, і кінець, бо поема тоді була б надто велика і неозора, та й при меншому розмірі вона була б заплутана ряснотою подій. Отож, вибравши один її період, він багато чого використав як епізоди, наприклад, перелік кораблів{196} та інші епізоди, якими він урізноманітнює свою поему. [1459 b] А інші поети нагромаджують події навколо однієї особи, одного часу і однієї багатопланової дії, як-от автори «Кіпрій»{197} та «Малої Іліади»{198}.

От чому з «Іліади» і «Одіссеї» можна створити з кожної одну трагедію або тільки дві, а з «Кіпрій» — багато і з «Малої Іліади» — більше восьми, як-от: Змагання про зброю, Неоптолем, Евріпіл, Філоктет, Злидні («Лакедемонянки»), Зруйнування Іліону, Відплиття, Сінон, Троянки{199}.

XXIV

Крім того, епопея повинна мати ті ж види, що й трагедія, тобто бути або простою, або складною, або епопеєю характерів, або патетичною{200}; складові її частини, крім музики і сценічного оформлення, ті ж самі, адже в ній повинні бути і перипетії, і впізнавання, і характери, і пристрасті, нарешті, і мислі, і спосіб вислову повинні в ній бути