Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

— й прохання надати нам ширші повноваження у справі

розв’язання цієї проблеми. Маю деяку певність, що й за цих

обставин ми отримаємо прикриття з дому, якщо тут дійде до

ескалації.

— Ми тут за півтора року від хоч би якого місця, — мовила Вей.

У повітрі зависло те, що вона мала на увазі: хоч би що ми

вирішили тут зробити, ніхто нас не зупинить.

— А ще нас відділяють години від будь-яких повідомлень, звукових чи графічних, у зоні від Землі до Нептуна, — сказав Рів.

— Це засмоктує, але ми маємо високі моральні підстави. Якщо

наша реакція вийде перебільшена, цим накрутиться ще одне

коло тієї версії, що лихі корпорації пригноблюють бідолашних

поясан. Ми перебуваємо у постпротогеновому світі. Так ми не

виграємо.

— Не знала, що вас настановили політичним чиновником, —

куснула Вей, і Рів зціпив зуби. Коли ж заговорив Мертрі, його

інтонація була спокійна та рівна, але й погрозлива, мов

гримучка заторохтіла своїм хвостом.

— Оце. Ми не доходимо до такого.

— Сер? — запитав Рів.

— До кусання одне одного. Не доходити до такого.

Вей і Рів перезирнулись.

— Перепрошую, сер, — вибачилася Вей. — Вийшла за рамки.

— Це не проблема, бо таке не повториться більше, — провадив

Мертрі. — Які дії ми бачили від «Барбапікколи»?

— Аніяких, — відповіла Вей. — Поясани висловили свої

співчуття і пропозиції допомоги, хоча невідомо, що в дідька

могли б вони зробити для нас.

— Чи розігрівають вони свої двигуни?

— Не можу сказати, чи й справді.

— Не спускати з них ока, — мовив Мертрі. Це була вказівка — й

запитання воднораз.

— Ми можемо установити нагляд за цим кораблем, —

запевнила Вей. — Спершу була «Мао-Квіковскі», а потім вони

зазнали поразки. Порятунок «Барби» покрито надто густим

мороком. Оголосити їх нелегалами, десантувати туди жменьку

людей — і вже ми й заглушили її, шито-крито.

— Взято до уваги, — мовив Мертрі. — А як залога, Гевлоку?

— У стані шоку, сер. Налякані. Сердиті. Вони ж бо науковці.

Досі вони розглядали тих скватерів просто як прикру перешкоду

й загрозу чистоті даних їхніх досліджень. Для більшості їх це

виходить за рамки їхнього досвіду.

Мертрі потер підборіддя тилом руки.

— І що б вони робили з усім цим?

— Що роблять поки що? Заливають шок алкоголем. Горлають

одне на одного або й на нас. Теоретизують, вигадуючи всілякі

юридичні системи. А більшість їх начебто воліє усунути весь той

набрід, аби уможливити подальші свої дослідження.

— Хай Бог благословить цих єрундитів, — прохихотів Мертрі. —

Це добре.

— Ми ще маємо два легкі атмосферні човники, — провадив

Гевлок. — Я міг би посадити в них пілотів, і ми б евакуювали

звідтіля наших людей.

— Жодних евакуацій. Ми не маємо права дозволити цим

сидням святкувати перемогу, — відчикрижив Мертрі. — Хто туди

спустився, назад уже не підіймається. Аби підтримати їх, ми

спустимо туди ще людей. Хоч би що хто досліджував, ми

повинні мати абсолютну певність, що ті їхні дослідження

посуваються вперед і що всі, хто там є, бачать такий прогрес.

— Так, сер, — трохи спантеличено висловив свою згоду Гевлок.

— Ріве! Ти спускаєшся туди. Дай раду місцевим. Вивідай, що

тільки зможеш. Подбай про безпеку наших людей. Нам потрібна

демонстрація сили.

— Але нічого такого аж надто сильного, що вони могли б

використати, аби викликати загальну симпатію до них

відповідними роликами новин, — сказав Рів, начебто

погоджуючись.

— Вей, мені треба, щоб ти установила спостереження за тим

ворожим кораблем. Хай-но він почне розігрівати свою ходову

систему, я маю зразу це знати.

— Це дозвіл задіяти мій найкращий подрібнювальний лазер?

«Едвард Ізраель» не мав ані торпедних труб, ані гаус-гармат.

Найближчим до зброї засобом був у нього стародавній

кришильний