Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

А наступної миті тіло слідчого згріб величезний кошлатий звір. Гострі ікла вп’ялися у тлусту горлянку. Ще кілька секунд марно здригалися кінцівки, доки столичний гість не затих на підлозі у чорній калюжі крові.

*

— Ви, Парфентію, на своїй роботі зовсім здичавіли. Вже й шефа загризли, — купець раз по раз підносив до губ руку, не помічаючи, що баклажки давно немає.

Світлиця перетворилася на поле битви. В центрі лежав розтерзаний Тюрин. Неподалік стогнав Топчій. Йому до рота щось вливав Петюня. Рідина витікала крізь вовчі зуби, але людська подоба почала повертатися.

— А ти, лихо відділове, де так довго швендяв? — заскавучав околодочний до злидня. — Бач, що наробив? Солоха, чортова душа, мала ще два дні тому протиотруту зварити. Зараз же місяць у повні. Без бормотухи мені не життя. А він працюй і працюй. І що я тепер Скалонне скажу?

Відьма, відвертаючись від тіла, простягнула вовкулаці хустинку.

— Ні, у вбивстві поліціянта ми точно не винуваті! — заверещав упир.

— А все так добре складалося, могли обійтися невеликими грошима, — зітхнув Тартаров. У його руках знову було пійло.

— Може, й обійдеться, — задумливо промимрив доктор. — Давайте до мене в лабораторію. Спробуємо відживити.

— Перекваліфікуємо слідчого у людиноподібного? — очі Тартарова весело спалахнули. Вже за мить він роздавав накази. — Не сидіть, як мертвий, Фабіане, хапайте за ноги. Важкий, собака. Парфентію, сховайте ікла, то не про вас. Візьміть краще руки, а я князю з ногами допоможу, він же у нас пісник, сили зовсім не має. Злидень, як тебе там, допоможи, коли вже тут! Чорт, новий костюм у кров перепаскудив.

— Ех, хотів би і я колись стати справжнім змієголовцем, — замріяно провів поглядом розтерзаного слідчого доктор.

Справа друга

А документик-бо — липа

I

— Це все Добринін! — наче з трибуни, проревів берсерк Фрідрих-Рудольф Людвигович Фальдберг. З ведмежої пащі бризнула слина. Хутро на загривку стало дибки. — З гласними від людей таку капость учинили, щоб гласних від нечисті очорнити!

Київський поліцмейстер Скалонне подивився на депутата Міської думи з неприхованою нудьгою. Наближався обід, і тільки регалії гостя тримали поліцмейстера у кріслі.

На свої молоді роки Фрідріх-Рудольф Фальдберг устиг зробити неабияку кар’єру. Був єдиним керівником фракції не-людей у Міській думі. Завзято боровся за права інакших у місті. На останніх виборах Фальдберг обіцяв збільшення місць для людиноподібних у школах, своїм коштом взявся вчити з десяток перевертнів. Уславився роздаванням меду у фірмових діжках з власним портретом. Одразу після голосування виявили, що то перепалений цукор, але людоведмідь уже був гласним.

Крім того, Фальдберг очолював комісію з будівництва і, за чуткам, володів десятком прибуткових будинків. Нещодавно отримав нове підвищення — тепер особисто подавав на підпис міському голові рішення Думи.

— Але навіщо гласним від людей так чинити? — сплеснув руками Скалонне. — Цей документ позбавлений сенсу. А те, що він загадково з’явився у стінах Думи, може, чийсь невдалий жарт?

Фальдберг знову заревів:

— Ви чудово знаєте, що використання чарів, будь-яка магічна маніпуляція з документами державної ваги — це порушення «Договору про чесність співжиття нечисті з людьми»! Це один з найбільших злочинів у Межі. А тут з’являється рішення Думи, яке не розглядали, за яке ніхто не голосував, ба більше — ніхто його не вносив на розгляд. І все одно це рішення значиться у всіх документах. Ніби прийняте за всіма правилами. Як це ще пояснити, як не чарами? І кого в першу чергу звинуватять у підступі? Звісно, нас — гласних від нечисті. Бо ж капостити за допомогою чарів у Межі можуть тільки людиноподібні. Це всім відомо, — з гіркотою проказав людоведмідь. Офіційна статистика стверджувала, що до побутової магії найчастіше вдавалися саме люди.

— Олександре Петровичу, дорогенький, що ви на це скажете? — Скалонне розвернувся до Тюрина. У його голосі бриніло роздратування. Це Тюрин, а не він мав би спілкуватися з людиноподібним. Тепер це його парафія.

Тюрин мовчав. Його очі буравили трюмо за спиною Фальдберга. Вже вкотре він намагався зрозуміти, кого бачить у дзеркалі. У загальних рисах потвора нагадувала того самого столичного сищика: холодні сірі очі, високе блискуче чоло, тонкі іронічні губи. Але будь-хто, описуючи Тюрина, сказав би просто — «синюшно-синій». Машина доктора Гальванеску разом з життям влила у жили огидно-неприродній колір. Майже одразу проявилися й інші неприємні симптоми. Наприклад, на дотик відживлений не відрізнявся від мертвого: холодна і суха шкіра, що починала смердіти, якщо він запізнювався на черговий курс відживлення. Крім того, грубі рвані рубці, що ні на мить не припиняли свербіти. А скроні навіки прикрасили чорні опіки від електродів.

— А чому ви вважаєте, що це люди? Є конкретні причини, чому вони хочуть вас підставити? — без особливої цікавості запитав Олександр Петрович. Це була його перша справа після відживлення.

Тюрин з огидою подивився на вогкий ведмежий ніс, очка-ґудзики і з гіркотою подумав, що так само на нього зараз дивиться Скалонне — як на потвору, що, за іронією долі, отримала доступ до кабінету поліцмейстера.

— Все простіше простого! — відповів Фальдберг. Волохаті пальці вчепилися у шкіряний портфель. Шви на дорогому костюмі з торгового дому Людмерів загрозливо затріщали. — У Думі вже другий місяць обговорюється проект будівництва водогону. Місто виділяє величезні кошти на проведення підземних робіт. Але ми не можемо визначити підрядника. Є лише два претенденти — акціонерне товариство «Волог», засноване нечистю, й акціонерне товариство «Рудокоп», де серед власників — голова фракції людей Микола Добринін. За черговістю, яка вже давно склалася, цей підряд має отримати підприємство нечисті. Але люди з цим не погоджуються. Ось і шукають спосіб нас дискредитувати. Тому й організували змову, — Фальдберг важко дихав. Великий язик вивалився з пащі. — Сьогодні скликають збори. Все це загрожує не тільки нечисті у Думі, а й кожному з нас, — берсерк фамільярно тицьнув пальцем у бік сищика, — кожному людиноподібному в Києві.

Скалонне вимушено розвів руками. Мовляв, а що тут заперечиш. І кинув на підлеглого насмішкувато-зневажливий погляд. Олександр Петрович чи не вперше усвідомив, що він більше не людина. А відживлений — дивний покруч з виду нечисті, яким місце у Межі. Він згадав, як легко визначили його роль відразу після перетворення.

*

— Олександре Петровичу, чесно вам скажу, ситуація препаршивенька, — чиновник з особливих доручень при генерал-губернаторі Олексій Митрофанович Вишиєвський втупився у Тюрина єдиним оком. На другому мав пов’язку. — Ви вже бачили висновок Комісії з видів?

Тюрин кивнув. Це вийшло так, ніби хтось силою