Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дежавю — бурмотіла собі під ніс Ліна. — Дежавю.
Шви занили, живіт сердито бурчав. Вона не їла з вчорашнього ранку. Шкандибати на кухню (знати б ще де вона!) не було сили. Лежати з уїдливими думками теж не найкращий варіант. Одягнутися? Куди поспішати? Чолов'яга і так бачив її в чому мати народила! Якби хотів — взяв би силою, а був би ґвалтівником – не шив би її роздерте і побите тіло!
Найвдалішим варіантом лишалася молитва. Ліна широ благала Господа про можливість побачити ситуацію з іншої сторони, зрозуміти дії Фреда і перестати боятися! Вона вірила, що любов до Господа прожене страх і відкриє таємницю дивного незнайомця. Здається, вона в паніці та безсиллі не може побачити те, що є очевидним.
Ліна змусила себе накинути лляну сукню-сорочку, яку Фред приготував для неї. Руки не слухалися. З'явився страх, що кожен шов, який наклав цей чоловік, готовий луснути в будь-яку мить!
Йти? Страшно! Чи можна їй це робити?
Впертість пересилила страх. Можливо, рятівник ще тут. Їде по своїх справах, може і її підкине до якої зупинки чи автобусної станції?
— Фред? Ви тут? — покликала хазяїна Ліна, вийшовши за двері.
Звідкись лунав дивний шум. Довго не думаючи, Ліна пошкандибала по коридорові на звук, відмітивши про себе доволі дороге облаштування дому. Дірки в стінах псували інтер'єр і свідчили про те, що картини, які колись висіли, теперішній власник дому вважає недоречними.
— І хто ще поїхав?— гримів голос Фреда.
Напевно, телефонна розмова його добряче розлютила. Ліна причаїлась.
— Підтримав колотнечу й втік. Засранець! — кричав Фред. — Люди гинуть. А воно, зараза…
На останньому слові чоловік вистрибнув в коридор і наштовхнувся на Ліну.
— А ти чого тут? — гаркнув. — Сподобалась моя майстерність зашивати тіло, щоб не вискочила безцінна душа? Марш в ліжко!
— Ви…Ви…Пробачте… Я не підслуховувати прийшла… я просто.
— Пробачте? Просто? Ні, все зовсім не просто! Це вперте дівчисько, — він тицьнув пальцем їй в лоб — напрошується поїхати зі мною у морг в якості майбутнього трупа!
Фред провів долонею по Ліниній щоці, взяв її за підборіддя. Заглянув в розширені від несподіванки зіниці.
— Згинь з очей, бо в майбутнього трупа будуть заціловані вуста!
Він обминув її, пройшов по коридору. Швидко вдягнув берци, накинув куртку кольору хакі. Закинув великий чорний рюкзак на спину.
— Поговоримо про нас ввечері. Вода, ліки. Менше фантазії, більше відпочинку!
Він вискочив в день, сповнений болю, відчаю, страху, розірваних тіл і обпалених душ. Позаду лишився ранок із його «тихою радістю».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиха радість, Галина Левтер», після закриття браузера.