Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

У той день Артур прокинувся від різкого стуку у двері. Коли хлопець відчинив, то побачив батька. Петроній на цей раз був трохи у кращому настрої, але свого вчорашнього наміру, на превеликий жаль Артура, не змінив:

- Добрий ранок. Бачу, вже прокинувся? Це добре. Збирайся. Марк чекає на тебе. Твоїми охоронцями назначив лицарів Антонія і Стефана. Відтепер вони скрізь супроводжуватимуть тебе.

Знаючи характер батька, юнак розумів, що чинити прямий опір його рішенню вже безглуздо.

- Гаразд, - відповів він, хоча в думках вже відучора міркував над всіма можливостями позбутися тієї опіки при першій же нагоді.

Коли батько пішов, Артур наблизився до відчиненого вікна. День був теплим і погожим. Сонячні промені золотили верхівки дерев. Якась пташка, що сиділа на гілці найближчого до вікна дерева, злякавшись несподіваної появи Артура, швидко пурхнула у небо.

- Ніхто мені сьогодні настрій не зіпсує, тренуватиму врівноваженість, - пообіцяв собі хлопець.

Артур вийшов із палацу. Антоній і Стефан вже чекали на нього. Юнаки були трохи старші за Артура. Та вже встигли скласти іспит на звання лицаря, проявити свою вправність у змаганнях та сміливість у бою. Обидва були у металічних кірасах та синіх накидках. На нагрудниках сяяв лицарський герб мейолльців: квітка і схрещені мечі. 

По виразу їх облич не тяжко було здогадатись, що нове призначення короля їм явно не до душі.

Тим часом і настрій хлопця, не дивлячись на дану собі обіцянку, теж почав псуватися.

- Як би я хотів врешті сам стати лицарем, як вони, - з прикрістю зауважив про себе Артур.

Але він ще навіть не пройшов іспит, щоб стати старшим учнем! Коли хлопець згадував про це, то завжди відчував роздратування. А щоб стати справжнім лицарем, йому потрібно було після отримання звання старшого учня, певний час продовжувати вдосконалювати навички бойового мистецтва, загартовувати тіло й зміцнювати дух за допомогою таємних внутрішніх практик школи.

Нетерплячому Артуру тепер весь цей час видавався вічністю. Адже він був впевнений, що і тепер у бою він зможе правильно використати силу, яку відчував у собі, стати на захист міста від ворогів. Але поки що про посвяту у лицарі світлоносних мечів хлопцю залишалось лише мріяти.

Що до охоронців, то Артур добре розумів, що лицарі виконуватимуть наказ Петронія з усією пильністю. Тож здійснення його наміру відірватись від їх опіки могло бути не таким простим, як хотілося б Артуру.

Коли вони прибули на околицю міста, принца зустрів начальник охорони, який чекав вже на нього. Марк був уже немолодим чоловіком. Тонка срібляста кольчуга та світлий шолом надавала його постаті сили й благородства. Від воїна так і віяло міццю, загартованою роками військової служби. У погляді темних очей відчувалась мудрість і внутрішня сила. Побачивши принца, він шанобливо кивнув головою:

- Вітаю вас! Щасливий буду виконати наказ короля і ввести вас у курс наших справ. Радий, що принц Артур буде також зі своїми воїнами, - додав він і ледь помітно підбадьорливо посміхнувся, здогадуючись, що було в хлопця на душі. - Та спочатку мушу доповісти про неприємну ситуацію, яка трапилась сьогодні вночі. Адже саме зараз я і мої найближчі помічники міркуємо, як запобігти наслідкам. З цими словами він провів Артура, слідом за яким йшли Антоній і Стефан, до намету, де зібралась військова рада.

Там на них вже чекали кілька лицарів. Коли Марк і принц увійшли, лицарі встали й поштиво вклонились їм. Потім Марк віддав наказ одному зі своїх військових радників:

- Еларіо, прошу вас доповісти принцу про ситуацію в місті.

- Останнім часом стало більше випадків, коли Кірк насилає на місто не лише лепкоїдів. Він став відправляти до нас своїх шпигунів, - розпочав доповідь лицар. - Нам поки невідомо, з якою конкретно метою. Та що б це не було, то лише на лихо для Мейолли, - зауважив він. - Наші стражники досі не пропускали жодного. Та клятий маг став озброювати своїх шпигунів отруйними стрілами. Ми не очікували цього.

- Еларіо, розкажіть детально Його Високості саме про випадок, що стався вночі, - знову звернувся до лицаря Марк.

- Вчора вночі покидьки зненацька напали на наших стражників, застосувавши ті стріли. Наші воїни відразу дали їм відсіч. Та шпигуни отруйними стрілами важко поранили стражника, який вступив із ним у двобій. Скориставшись хвилинами сум’яття, один зі шпигунів проскочив повз варту.

- Саме тому, - продовжив Марк, - ми прийняли рішення посилити охорону Мейолли. Більшу частину стражників відкликали з міста і виставили на околицях, попередивши про наявність отруйних стріл у ворога. Сподіваюсь, що тепер всі входи й виходи з Мейолли під пильною охороною, тому у ворогів більше не буде шансів пробратися сюди. А той шпигун, що прослизнув, не зможе вибратися непоміченим.

- Я пропоную просто зараз перевірити, як виконаний наказ, чи правильно виставлена охорона на інших постах, чи всіх стражників озброїли щитами проти отруйних стріл, - сказав один із лицарів, який входив у військову раду.

- Слушна думка, - відразу схвально сказав Марк. - Ми з принцом оглянемо всі виходи з міста. А вас, - звернувся він до лицаря, - лишу на цей час відповідальним за центральну браму.

- Тепер треба бути особливо пильними, адже шпигун буде шукати способу вибратись із міста, щоб повідомити Кірку про те, що він тут винюхував для нього. Ми не повинні допустити цього. Тих стражників, що все ж лишилися на вулицях міста, треба теж про це попередити, щоб були уважними до підозріливих перехожих, - висловився інший лицар із військової ради.

- Я цим займусь, - зголосився третій помічник Марка.

- Що ж, тоді перейдемо до справ, - сказав Марк.

Після наради Марк, Артур і його два особистих охоронці вирушили до іншого виходу із міста для запланованої перевірки постів.

- Найближча до нас брама знаходиться неподалік кварталу, де розташований ярмарок, - вголос міркував Марк, поки вони йшли. - Тому треба бути особливо пильними. Там завжди велике скупчення людей і на вулицях, і біля самого виходу, особливо серед дня, у розпал торгівлі.