Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

Зброя полковника була доволі простою, без вишуканих оздоблень, проте надійною і дуже чіткою. Від ефеса, до вістря, майстерна робота показала красу в чіткості.

- Якщо тримати не зручно, значить ненадійно, - Свирид подивився на продавця, - У вашій майстерності, пане ковалю, я не сумніваюся і довіряю. Підберіть щось для мого сина.

Микита легко схилив голову і потягнувся до фартуха за мірилом, яким була тонка палка з наміченими цифрами «1-2-3…»

- Ширина вашої долоні майже дев’ять, - Сказав продавець, приставляючи мірило до руки Якима, - Для зручного користання я би радив взяти до десяти.

Микита обернувся і підвів погляд до шаблі, яка була наверху в ножнах. Яким взяв її в руки і витягнув з піхов, відійшов на кілька кроків і спробував зробити невеличкий рублячий удар.

- Зручно.

- Чудово!, - Втішно сказав Микита, - Прошу роздивитися екземпляри з лівого боку, вони всі підходять вашим характеристикам.

Кардинально клинки не відрізнялися, приблизно схоже руків’я, форма леза і гарди. Проте вироби Микити Горбенка славилися як знав Свирид, не різноманітністю функціоналу, а «високомовністю» оформлення. Кожна шабля була наче виріб мистецтва, мистецтва вишукано простого, яке зачаровує витонченістю та чіткістю. Гравіювання у формі ліній на гардах, фігурні на лезі, вислови, символічні малюнки, які деколи можна побачити лише придивившись. В його роботах майже неможливо знайти дорогоцінні камені, екзотичні руків’я зі слонового бивня чи рогу дикого оленя. Дискусії в професійних кругах часто намагалися довести Микиті переваги користання різноманітної екзотики, наприклад, більший час зношення, кращий контакт з рукою і тому подібне. Майстер вважав їх показовими, які годяться: «Тільки для підставки», тому кожен його клинок був максимум посріблений чи позолочений, і то, лише у випадку, якщо метал підходив візуально. Микита вважав, що причепивши до козла оленячі роги, оленем той не стане, тому у своїй справі притримувався дуже схожого принципу, спираючись тільки на те оздоблення, яке не завадить користуванню і своєю простотою переплюне любу зброю, навіть зроблену з чистих смарагдів.

- А глянь но оцей, - Євтим показав рукою на шаблю, яка знаходилася в самому центрі.

Свирид зняв її з гачка і передав Якиму, який потримав її в обох руках, спробував підкидати, і навіть перевіряв рівновагу. Євтим вирішив перевірити якість металу по звуку, стукнувши іншою залізячкою.

Уважно вслуховуючись, Євтим зробив вигляд, що щось та й зрозумів, Свирид з Якимом зробили вигляд, що повірили.

- Не хвилюйся, друже. Зброя Микити якісна, свою я вже десять років ношу, а максимум, що з нею було, це болото, яке присохло і віддиратися не хотіло.

- Я дуже радий, що вам все подобається, - Появився з возу продавець, - Пам’ятаю як тоді до мене навідалися три пани і поставили на стіл кошіль наповнений монетами, описали, що хочуть, і в які терміни.

- Головним була якість, - Спробував здогадатися Євтим.

- Якість - це не побажання, а той мінімум, якого повинні притримуватись всі ковалі, - Виправив Микита, - Та й не лише ковалі, - Добавив за мить трохи задумавшись.

- Ви праві, пане майстре, добре, що ти Євтиме повів хлопця сюди, - Свирид обернувся до Якима, - Щось тобі пригледілося?

- Гадаю так, - Яким підійшов до них, тримаючи в руках вишукану роботу.

Клинок чорного кольору, чиї руків’я та піхви зроблені з мореного дуба, з фрагментами срібних вставок, які повторювали форми на різних частинах виробу. Лезо довжиною в дев’яносто сантиметрів, мало не надто крутий вигин, заточене за десять сантиметрів від гарди, яка мала хрестоподібну форму, як і більшість шабель, що мало практичну вигоду, вміло використану також як частина оздоблення.

- Цей клинок мабуть є моїм улюбленим, - Сказав Микита, - На ньому я вперше виконав лінійне гравіювання, придивіться до леза біля гарди.

Яким повернув меч, Євтим і Свирид стали біля хлопця, намагаючись краще роздивитися.

Акуратний і дуже чіткий малюнок починався лінією, яка взвивалася в декілька кругів, і продовжувалась повторюючи форму леза до половини.

- Обертати немає необхідності, малюнок ідентичний з обох сторін, - Пояснив коваль.

Яким обережно повернув меч назад.

- Я хотів досягти ідеалу, - Продовжуючи, - Получилося не з першої спроби. Одна помилка і лезо потрібно кувати заново, щоб не сточувати лишнє, тим самим порушуючи рівновагу.

Свирид із захопленням дивився на Микиту, який жестом попросив взяти в руки зброю. Поставивши початок леза на вказівний палець, вона стояла ідеально рівно.

- Один мій колега говорив, що рівновага у вигнутому мечі не потрібна, ніби для кращої рублячої сили треба, щоб вага йшла вперед, - Пробуючи передразнити слова того, про кого розповідав, - Але я зробив по своєму, - Віддаючи зброю хлопцю.

Сонце щойно пройшло зеніт, та не дивлячись на час, віддавало світло-оранжевим світлом. Звук метушливої ринкової вулиці перестав заважати думкам, навіть навпаки, допомагав поринутись в щось, що Яким тримав у руках.

Його батько, Свирид Глондар, обережно взяв хлопця за плече. Не кровний дідусь, Євтим Свита стояв поруч. Однойменний продавець з Глухова, чиї роботи стали причиною дискусій та водночас захоплень, за крок перед ними. Нова дорога, що почнеться вранці, випробування, боротьба. Яким поставив долю Гетьманщини на кусок металу, який набув нового значення, поряд з людьми, які його створили.

***

- Панове, приблизно через дві доби, гонець зупиниться на подвір’ї так званого боярина Петра Никонова, - Полковник взяв в руки карту передану Дмитром, - Хочу знати, як ви плануєте його спіймати?

Євтим з Іваном, які стояли разом, перекинулись поглядами. Дідусь знаком показав Строгому, що дає ватажку слово.

В казармі всі зібралися навколо поставленого стола, на якому горіло чотири свічки, адже на вулиці вже стояла темрява.