Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

У 1965 році Серж Ґенсбур створює для Франс Ґаль жваву пісню Poupée de cire poupée de son, яка виграє Євробачення. Композитор схожий на стрільця: він неймовірний, тому що відчужений. А відчужений тому, що позбавлений одержимості стати новим Ван-Ґогом. Досить послухати Vieille Canaille чи Des vents des pets des poums, щоб почути насправді, що він не захоплюється музикою так, як захоплювався живописом. Досить послухати La Javanaise або La Chanson de Prévert, щоб зрозуміти: невдача художника Ґенсбура, всупереч тому, що сам він інколи казав, не ув’язнила його у межах зламаної долі. Вона його звільнила.

Спершу сприйнявши провал за глухий кут, урешті-решт ми розуміємо декотрі поразки як перехрестя. Міркуючи над плином життя, ми згадуємо метафору про скелю, яку описав Сартр у роботі «Буття й ніщо»: «Так скеля, яка чинить великий опір, коли я хочу її перемістити, буде, навпаки, мені цінною опорою, коли я схочу на неї залізти, щоб помилуватися краєвидом». Оскільки ми живемо в конкретному часі й можемо ставити собі нову мету, у нас є влада, як пише Сартр, ставити собі нові перешкоди — як скелі, що будуть опорами для нового проекту, тим самим визнати силу нашого духу, надати собі значення. Стрижневий концепт екзистенціалізму в інтерпретації Сартра — це «проект». Існувати не означає задовольнятись усталеною вічною істиною, а навпаки безперервно проектувати себе самого в майбутнє. Надибавши заваду, якою є поразка, ми можемо змінити свою проекцію, зробивши з поразки дороговказ.

У Сан-Франциско 2009 року відбувається перша велика міжнародна конференція на тему поразок, яка відтоді стала обов’язковим заходом у Кремнієвій долині. Принцип цих конференцій фейлкон (з англійської failcon, де fail — провал, conference — конференція), відео з яких заполонили інтернет, — показати підприємців і спортсменів, які розповідають, чим вони зобов’язані своїм невдачам. На цих заходах вони оповідають, як їхні провали пробудили, живили, підштовхнули їх і дали ідеї, що зробили їх успішними, скерували на той шлях, який вони навіть собі не уявляли раніше. Речники, що діляться своїм досвідом, такого віку, якого були їхні старші колеги, коли вони тільки закінчували навчання й не мали жодного досвіду. Достатньо послухати кілька лекцій, щоб зрозуміти, як зміни в цифровій економіці, а з ними й нові підприємці, котрі підлаштовуються під ці зміни, шанують невдачі й отримані завдяки їм можливості, щоб переосмислити самого себе.

Цензуровані виступи, гіперболізований позитивний настрій, неодмінний гепі-енд — аспекти фейлконів, що доволі справедливо дратують. На додачу ті, хто приходить туди розказати про свої невдачі, говорять про минуле… Утім, на цих конференціях, які зараз проходять у Франції, але не мають такого самого успіху, розповідають про кар’єрні шляхи, сповнені поворотів, роздоріж, перехресть. Чоловіки та жінки ідентифікують себе не з тими, ким вони є, але з тим, що вони зробили; вони не вважають набір якостей поважнішим за вміння їх осмислювати і правильно застосовувати. Таке враження, наче всі вони читали Сартра, який у своїй філософській роботі «Екзистенціалізм — це гуманізм» написав ось що: «Людина — це лише набір її вчинків».

Така ідея французького екзистенціаліста протиставляється філософії Канта, для якого цінність буття вимірювалася характером людського наміру. Слухаючи підприємців, що розповідають, як їхні розчарування відкрили їм очі, дали їм нові проекти, ми краще розуміємо, чому «екзистенціальний психоаналіз», винайдений Сартром, знайшов більше прихильників у США, ніж у Франції. Він запропонував новий вид антифройдівського психоаналізу, що ґрунтується на ідеї даремності попереднього досвіду — несвідомої детермінованості, продиктованої сімейною історією. Краще сфокусуватися на безлічі можливих проектів, шукати те, що може скрасити сьогодення.

Чимало підприємців використовують поразки для того, щоб обрати інший шлях. Французький бізнесмен Жан-Батист Рудель провів один із таких фейлконів, де розповів історію неймовірного успіху компанії Critéo. Ідея виникла в комірчині паризької закусочної. Вона полягала в тому, щоб створити систему рекомендацій фільмів і статей із різних блогів. Цей стартап виявився невдалим, але дав Руделю змогу використати вже наявну технологію в зовсім іншому напрямку: продавати цільову рекламу в інтернеті. Critéo проіснував кілька років у тій самій комірчині в VIII окрузі Парижа, доки компанію не зареєстрували в NASDAQ на Волл-стрит. Сьогодні її оцінюють у 2,41 мільярда доларів. Талант її засновника в тому, щоб розпізнати, що саме не працює, і взяти це за підґрунтя для змінення своєї ідеї, щоб по-іншому її застосовувати.

Поразки допомагають звичайним працівникам стати підприємцями. Японцю Соїчиро Хонді відмовили в посаді інженера на заводі Toyota. Далі на нього чекав тривалий період безробіття, під час якого й виникла ідея виготовляти мотоцикли і продавати їх: так народилася компанія Honda.

Бути екзистенціалістом — думати, що самого життя буде недостатньо, щоб вичерпати всі можливості. Залишається тільки не змарнувати забагато нагод. Смерть тим більше скандальна, тому що життя розглядають не як сутність або вічну цінність, а як «проект». Бути екзистенціалістом — боятися, що успіх у певній сфері лише нею нас і обмежить, ми проживемо так до кінця життя, не знаючи, хто ми такі. Піти проти суспільної думки — це розцінювати поразку як двері в різні сфери діяльності: більше помиляєшся — проживаєш повноцінніше життя.

Маршрут Жан-Крістофа Рюфена — добра ілюстрація цієї, здавалося б, парадоксальної тези. Він би міг провести чудовий фейлкон, який здивував би всіх, хто представляє життєвий шлях низкою успіхів.

Будучи лікарем, він заснував організацію «Лікарі без кордонів», потім став керівником іншої організації «Боротьба проти голоду», відтак став послом Франції в Сенегалі, а пізніше в Гамбії. Він написав книжки, що їх читала широка аудиторія, та 2001 року здобув Ґонкурівську премію за свою книжку «Червоний колір Бразилії». У 2008 році він став наймолодшим членом Французької академії. Ще пізніше його оповідь «Безсмертним шляхом святого Якова» також матиме шалений успіх. Дивлячись на перелік його успіхів, можна подумати, що