read-books.club » Сучасна проза » За сестрою, Андрій Якович Чайковський 📚 - Українською

Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

54
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "За сестрою" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 23
Перейти на сторінку:
сповняв усi роботи справно.

Татари були з нього радi й були певнi, що вiн збусурманиться. Хлопець був супроти них наївний, розказував їм просто, що його питали. Вiн розказував їм, як татари зруйнували Спасiвку, як вiн утiкав, та й як потiм козаки розгромили татар. Одного лише не сказав i це заховав собi на днi душi, що вiн їде в Крим, щоб рятувати сестру з полону. Коли б не те, вiн вже давно втiк би, не надумуючись, бо мав до цього багато нагоди.

Татарiв навiть це дивувало, коли раз стрiнули в степу чумацьку валку, Павлусь розмовляв з чумаками, але не просив, щоб його викупили та взяли додому. Пiд час дороги Павлусь пильно придивлявся, куди їхали. Старався запам'ятати кожну рiчку, кожний брiд i все те, по чому цю дорогу можна б пiзнати. Так, заїхали аж до Перекопу. Павлусь побачив уперше море, i в нього сильнiше забилось серце.

Тепер зачиналася Татарщина. Зараз за Перекопом побачив першi татарськi улуси. Якi ж вони були неподiбнi до українських сiл! Чужина аж била в вiчi. Павлусевi тепер стало лячно. Поки ще бачив степ, йому здавалося, що вiн дома. Тепер нi слiду по Українi. Його звичайна вiдвага кудись пропала; йому стало моторошно.

Переїхали кiлька улусiв. Ватага й тут тягнулася поволi. Татари виходили й придивлялися до них, а дехто розпитувався за своїх знайомих, що пiшли загоном по Українi.

Та купцi не знали, що на те сказати; вони нi з ким не бачилися.

Нарештi стали в селi Коджамбаку, де була їхня оселя.

Сулейман-ефендi, той старий iз сивою бородою, що купив Павлуся, був дуже багатий татарський купець. Вiн вiв широку торгiвлю мiж Царгородом та всiми надморськими мiстами й Україною. Свої головнi склади мав саме в Коджамбаку. Тому оселя виглядала, як мале мiстечко. Стояли тут рядком кам'янi доми, звичайнi i поверховi, були шопи на вози й конi, склади з крамом, а при однiм боцi стояв великий поверховий дiм, де мешкав Сулейман. Той дiм припирав до великого городу. Всi тi будiвлi були оточенi густим частоколом, а в ньому двоє ворiт однi проти одних.

Коли Павлусь в'їхав на той майдан, то йому аж у головi закрутилося. Такого дива вiн ще не бачив. Ходило туди багато людей. Досi здавалося Павлусевi, що татарва то найчорнiшi люди на свiтi. Тепер побачив губатих чорномазiв з Африки, що звивались, як чортяки, їх Павлусь найбiльше боявся.

Сулейман приїхав на своїй арбi, де й Павлусь сидiв, пiд самий рундук дому. Звiдси повиходила служба i почали низько кланятися Сулеймановi. Назустрiч батьковi вийшов його син Мустафа, що в неприявностi батька завiдував його цiлим майном.

Коли звiталися, спитав Мустафа батька, показуючи на Павлуся:

– Хто це?

– Цього хлопця привожу тобi на гостинця, я його купив. Поклонись твому новому пановi, – сказав Сулейман до Павлуся: – Будь слухняний, як i досi, i буде тобi добре.

Павлусь здiйняв шапку i вклонився по-своєму.

Мустафа сказав щось якомусь татариновi, цей взяв Павлуся за руку й повiв мiж челядь.

Челядь мешкала нанизу. Горниця була призначена для панiв.

Павлусь аж тепер помiтив, що всi вiкна нагорi були прислоненi густою дерев'яною решiткою.

Вийшовши до челядної, Павлусь не знав, що з собою робити. Прийшов найстарший мiж слугами i почав його з усiх бокiв оглядати.

– Ти звiдкiля? – питає по-українському.

Павлусь вiдповiв, та дуже дивувався, що цей татарин так добре знає його мову.

– А ви, дядечку, теж з України? – спитав Павлусь.

– Мовчи! – гукнув татарин i вийшов. До Павлуся приступив один невiльник українець.

– Ти його так не питай, а то розсердиться та ще поб'є.

– Та за що має мене бити? Хiба я йому що зробив?..

– Тут б'ють, хоч i нема за що. Вiн бач потурнак, та хто його запитає про Україну, вiн дуже соромиться, бо совiсть гризне, що покинув Христа i збусурменився. Тому вiн i злющий такий на нашого брата, як пес, гiрш татарина.

– Та давно тут живете, дядьку?

– Рокiв п'ять, небоже! – вiн охнув.

– Тут важко жити?

– Сказано, неволя. Та тут ще рай проти того, що в iнших. Старий Сулейман добрий чоловiк, та його часто нема дома, Мустафа гордий i ненавидить нашу вiру, а цей потурнак Iбрагiм то сам чорт.

– Не пробували втекти?

Невiльник усмiхнувся сумно.

– Заки добiжиш до Перекопу, то з п'ять раз зловлять. А коли зловлять, то або повiсять, або в неволю до туркiв продадуть, а все виб'ють так, що душа вилазить.

– А я знаю, що багато людей звiдси втiкає…

– Бо тут i багато є хрещеного народу, то декому й удається втекти.

– Як ви, дядьку, зветесь?

– Остап Швидкий.

В тiй хвилинi вбiг до челядної чорномазий невiльник i покликав Павлуся до пана. Павлусь пiшов за ним нагору i вступив до свiтлицi. Вона була простора й мала кiлька великих вiкон в однiй стiнi. Попiд стiни йшли пiдвищення, вкритi килимами; цiлий помiст теж був застелений килимами. Стiни були помальованi червоною, синьою та жовтою барвою квiтами та лiнiями. На пiдвищеннi сидiв Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запiкалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цiлi клуби диму, а далi лежали рiзнi ласощi.

Павлусь здiйняв шапку i вклонився.

– Приведи перекладача, – каже Мустафа до слуги.

– Не треба, – каже Павлусь, – я знаю по-вашому.

– Так? Ну побачимо. Як тебе звали?

– Павлом Судаченком мене звуть.

– Нi, тебе так звали. Тепер ти зватимешся Гусейном.

– Я не хочу, я ще не прийняв вашої вiри…

– Дурень ти! Не прийняв, так приймеш…

– Нi, не прийму i моєї християнської не покину.

– Як приймеш нашу, будеш свобiдний.

– Не хочу, нi за що в свiтi.

– Я тебе вибити звелю.

– Хоч i повiшайте, то нi. По що менi опiсля в пеклi горiти…

– Кажу тобi, що свобiдний будеш…

– Я й так буду свобiдний, як захочу…

– А то як?

– Втечу та й годi.

Мустафа засмiявся.

– А знаєш ти, що в нас втiкачам роблять?

– Знаю, повiсять. А як не зловлять, то таки пропало.

– Я хотiв тебе взяти до покоїв за козачка.

– Берiть, де хочете. Я доти буду добрий, поки менi буде добре…

Павлусь навчився балакати з татарами просто й одверто. Та це не подобалося Мустафi. Вiн зморщив брови

1 ... 16 17 18 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою, Андрій Якович Чайковський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"