Читати книгу - "Товаришки, Олена Пчілка"

XIII

Час плинув. Пройшли місяці, семестри цілі. Наші були вже знакомі зо всіма добами року… Нема чого таїти, «романсували» трошки (де ж молодь не романсуе?), але й училися пильно! В науку й панночки втяглися таки добре, зовсім як студенти. Вже ж ото й не почували себе незважливими ученицями. О ні! Іншого й студента могли б переважити, перемогти і в розмові про свої науки, і в самій праці навіть; професори дуже хвалили дотепність «русских» студенток, дивувались їм (чи сиодівались-бо вони такого від «сарматок»?), тішилися їх прекрасно зробленими препаратами, писані навіть в журналах, обороняли їх від клепання ретроградів, доказували всю поважність жіночого уміння. Все теє, звичайно, додавало духу ученицям.

Найпаче ж підвела голову Раїса; Кузьменко навіть говорив: «Підняла носа». Її поводіння було найважливіше, її мова була найголосніша. Вона навчилась говорить тоном знаючої і в тім разі, коли іншої речі не дуже-то й знала. Вона присусідилась робить під ближчою орудою одного професора, Herr Stockmann'a, знаного в Цюріху не тільки як ученого, але й яко медика-практика. Herr Stockmann, чоловік середнього віку, сам пробив собі путь, бувши тружеником із буржуазної сім'ї, і умів цінити особисте старання, наможливість у простуванні до мети; він став з повагою дивитись па ту Fraulein Bragoff, що з такою пильністю сиділа у його лабораторії; погляд його безцвітних, ніби скляних очей стрівався гармонічно з її твердим поглядом. Herr Professor хвалив Раїсині роботи, направляв коротко її працю, якось дав їй почитать навіть свої власні дві книжечки з своєї бібліотеки. Присторонності в тій увазі до вродливої Раїси не було; правда, коли один раз асистент Штокманів, молодий голубоокий панич, похвалив йому вроду тої його ближчої учениці, Штокман сказав: «Ja, sie ist sehr schon», але слова ті були сказані з таким безчулим виразом, немовби то говорилось о якій-небудь фігурі, вишитій на подушці, чи об моделі із гіпсу.

Тим часом Раїса, почавши учитись при Штокмані, стала ще більше хвастати. Тон її робився неприємним для її тихої товаришки й спільниці, Люби. Однак правдивість вимагає сказати, що тут була ще й друга причина, через яку в розмовах і відносинах обох дівчат зайшла прикрість і неприязнь, котрі хоч не приводили ще до одкритого розриву, але почувались уже доволі значно. Раїса давно звертала значну ласкаву увагу на Костя Загоровського, але поки симпатії Костеві цілком горнулися до товаришки дитинячих літ, Люби, то ся товаришка, уважаючи ласку Раїсину до того славного Костя зовсім натуральною, навіть не задумалась над нею, а коли часом замічала більші запобігання Раїсині, то ховала при тім лиш насмішливий усміх.

Але бог його знає, коли саме сталось, що справа повернулась зовсім іншим ладом… Кость став щось уже не так зникати від Раїси, як перше, і мова Раїсина стала певнішою, коли зверталась до Костя, та й до Люби, ніж перше. Може буть, що Костя Загоровського, котрий перше просто не знаходив у собі лиш симпатії до різкої натури Раїсиної, почили брать під свою владу та імпозантність, те поважне становище проміж близькими, котре здобула собі Раїса. Бачивши велику Раїсину певність у собі, чуючи о її великій ученості, котрою вона нібито визначалась проміж всіма своїми товаришками, став він бачити в їй «велику жіночу інтелігентну силу», «енергічний тип жіночий» і т. ін. А надто ще трапилась Костеві маленька пастка. Зміркували Раїса одну невелику мандрівочку, трохи навіть і з науковою метою: наважила вона вільним часом поїхати трохи по Цюріхському озеру, куди-небудь далі, до тихої затоки, набрати молюсків (казали, цікаві типи находяться!). Любу не запрошувала, бо вона була трохи недужа, то навряд чи поїхала б; а Костя якраз на ту пору здибала коло озера й попросила провести її. Кость ще не був на озері далі, як під самим городом, і згодився без прикрості проїхатись: всього пак години на 4, ввечері можна вернуться другим пароходом. Приїхали в пригородок Küssnacht; гарненьке собі місце, і затока ж ото доволі тиха; поки Раїса ловила молюсків, Кость любувався хорошим краєвидом. Мали ж вони вертаться того дня й у Цюріх, та якось не вгадали чи пропустили парохода, як він минав Küssnacht на повороті, і мусили зістатись до ранку. Ну, звечора трохи походили удвох, побавились краєвидом над озером, а ніч трапилась така місячна, хороша. Ну, тут той місяць, а тут гарна товаришка у самотній проходці… Не знати, чи багацько Раїса наловила в сіточку тих равликів у Küssnacht'i, а тілько в тій сіточці Кость Загоровський трохи заплутався…

Люба навіть не постерегла відразу тої новини, і добрі відносини друга дитячих літ могли ж пак зоставатись при їй у всякім разі. Кость не цурався її домівки; та тільки Люба далі постерегла, що він учащає вже не задля неї. Прийде, повітається, і не з прикрістю, а якось уже по-іншому, оглянеться та згодом і питає:

— Раїси Павлівни нема дома?

— Нема, десь пішла.

— А хутко вона прийде?

Любу її знаход вразив… Спершу вона лиш дивом дивувалась, потім же в обличчі її з'явився вираз образи й погорди. Але виразним словом вона нічого не говорила ні Костеві, ні тим паче Раїсі. Мовчала, та ще й сама одсторонялась, даючи сама нагоду Костеві й Раїсі зоставатись удвох…

Звичайно, далі прийшло до того, що вони опинились у різних домівках… Раїса знайшла домівку ближче до своєї роботи у ІІІтокмана і поселилась сама; а Люба прийняла на її місце Песцову, котра її дуже про те просила. Люба догадувалась, від чого Песцовій так сього хотілося, але вдавала, що нічого не догадується…

Кузьменко, як і перше, часто бував у Люби; навідувався й Корнієвич, і