Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Феноген, пропустивши Куртца, вийшов.
Ява X
Куртц і Пузир.
Куртц. Так бить не должно. Еті — нікогда!
Пузир. В чім діло?
Куртц. Зічас справка дєлал: у менья і у конторовських книгах три тисячі сорок валахів — еті да?
Пузир. Так.
Куртц. Дві тисячі продавал еті — да?
Пузир. Так.
Куртц. У менья тисяча сорок в руках. Знайшіт, еті — нєт, еті — нікогда; Клим — шесний шабан, проганяйть нельзя, еті — паскудство!
Пузир. А ви лічили тих валахів, що зостались, почім ви знаєте, що вони всі цілі?
Куртц. Еті — да! Я отвєчайт!
Пузир. То друга річ: не стане, то ви заплатите.
Куртц. Я заплатиль?! Еті — нікогда! Клим — шесний шабан, еті — да! А язик, еті — фі!
Пузир. Який язик?
Куртц (показує свій язик). Еті, еті — да! Язик работай — еті да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишіл, а надо відєл, еті — да!
Пузир. Ну годі, ідіть собі, Карло Карлович, і заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.
Куртц. Еті — да! Клим — нєт, Карл Куртц — нєт! Куртц всі знайт еті — да! Спецаліста мєсто скрозь находіл!
Пузир. Ну, годі вже!
Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени і показує язик.) Язик еті — фі! Еті паскудство! (Вийшов.)
Ява XI
Феноген і Пузир, а потім Ліхтаренко.
Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?
Феноген. Карло краде, а Клим помагає.
Пузир. Та всі крадуть, що й казать, кругом крадуть.
Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от він і верховодить.
Пузир. А де ти його візьмеш, такого шахмейстера?
Феноген. Ну то нехай краде?
Пузир. Чого ж нехай? Треба слідкувать. От Карло поїде на прийомку, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провірку.
Входе Ліхтаренко.
Що ж це, Порфирій, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?
Ліхтаренко. Може. Сто тисяч пудів пшениці здавали, двісті підвід возило, може, хто й вкрав.
Пузир. Цілий віз пшениці твій помічник Зозуля зсипав у Хаскеля.
Ліхтаренко. Де ж таки! Лантух-два — то може; а віз — то брехня! Не вірте!
Пузир. А чого ж ти дивишся?
Ліхтаренко. Щоб не крали!.. І на вокзалі здано сто тисяч пудів — вірно!
Пузир. То лишню наважили в амбарі?
Ліхтаренко. Може, який лантух або два — то буває; де ж ви бачили, щоб у великій економії ніхто нічого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!
Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть?
Ліхтаренко. Я цього не кажу, всі крадуть по-своєму, та без того і не можна, Терентій Гаврилович! І розсиплеться, і загубиться, і вкрадуть яку малезну...
Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобі îбрази, а ти мені луб’я! То нехай крадуть, питаю тебе? За віщо ж я тобі жалування платю?
Ліхтаренко. А за тих сто тисяч пудів пшениці, що я здав на вокзалі, а ви гроші взяли!
Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурів, чи чорт тебе напав?
Ліхтаренко. Терентій Гаврилович, ви тілько не гнівайтесь, а розсудіть гарненько. Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору! Я візьму те сало голими руками, і однесу сало в комору, і покладу; сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам від цього шкода?
Пузир. Іди собі к чорту, бо ти наважився мене гнівить!
Ліхтаренко. Щасливі оставайтесь! (Іде.)
Пузир. А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодія не встережешся! Сьогодні він тілько голову помастить, а завтра — чоботи, а післязавтра й сало візьме!
Ліхтаренко. Воля ваша. (Пішов.)
Ява XII
Пузир і Феноген.
Феноген. От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!
Пузир. Я знаю, що він більше всіх краде, та зате і мені велику користь дає!
Феноген. Ось газети і листи з вокзала привезли.
Пузир (бере листи). Поклади газети на столі, увечері Соня прочитає. (Чита лист.) Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?
Феноген. Бачив. Бова Королевич!
Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню.
Феноген. Перше спитайте Соню.
Пузир. Що ти мелеш, з якої речі? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу. Якого ж їй жениха?!
Феноген. А може, у неї є на прикметі!
Пузир. Пройдисвіт! Так буде, як я хочу!
Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смерті, а Соня...
Пузир. Ет, дурощі! (Читає.) Феногенушка! (Встає.) Знай наших! Получив орден Станіслава другої степені на шию — а?
Феноген (цілує його в руку). Слава Богу! (Витирає сльози.) Покійний батюшка порадується на тому світі!
Пузир. Не дурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на засіданіє в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають!
Феноген. Так ви зробіть собі, Терентій Гаврилович, нову хорошу шубу і хороший сіртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торік виганяв.
Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тілько на поріг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пізнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потім, щоб я його простив, — у руки цілував, навколішки ставав!
Феноген. Перше опаскудив, на сміх усім кинув, а потім просив... Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий він, тридцять літ носите, дуже торохтить і сильно лоєм тхне.
Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.
Феноген. Єнот краще!
Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!
Феноген (одчиняє двері). Петро Петрович!
Пузир. Милості просимо!
Входе Золотницький.
Ява XIII
Феноген, Золотницький і Пузир.
(Феноген цілує Золотницького в руку.)
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти, Крез, як поживаєш?
Пузир. Вашими молитвами.
Чоломкаються.
Хоч і не такий кремезний, як вам здається.
Золотницький. Не кремезний, а Крез! І все в тім же халаті! Пора тобі його скинуть!
Пузир (сміється). По-домашньому, по-хазяйськи!
Золотницький. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землі?
Пузир. Нема підходящої!
Золотницький. Все скупив?
Пузир. Ні, ще не все! Може, продаєте Капустяне?
Золотницький. Дай віка дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателів і так небагато в околиці осталось, все нові хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успієш ще захватить і Капустяне, й Миролюбівку.
Пузир. Ні,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
