Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Імператриця спішно покинула свої кімнати, залишивши Аділя під опікою служниць, лише вірна Гайда мовчки супроводжувала її. Сонце дісталося зеніту, а отже, мала рада, на якій був присутній верховний жрець усіх Стихій, один із найдосвідченіших магів імперії, мала щойно закінчитися.

Арселія подумки подякувала долі за ту невелику свободу, яку давав титул ясновельможної пані. Будь-яка інша жінка з гарему повинна була очікувати дозволу, щоб прогулятися або вийти в місто. Старший євнух завжди був суворий, ніхто з мешканок жіночої половини палацу не міг і кроку ступити без його відома.

Але члени ясновельможної сім'ї, чи то дружина, чи то сестра або дочка імператора, мали низку привілеїв: приймати в себе гостей або ж ось так самовільно залишати покої. Звісно, тільки в присутності охорони, слуг, євнухів або інших свідків, перелічених у довгому зведенні правил, однак Джаліл Валі Шаб намагався не втручатися в справи імператриці.

Арселія поспішала, як могла, однак сьогодні їй не пощастило: рада вже скінчилася і її учасники розійшлися. Найрозумнішим було б послати за Іліясом когось зі слуг, але ясновельможна пані була занадто схвильована.

— Куди попрямував верховний жрець? — запитала вона у вартових.

— Пані, він покинув раду разом із лордом регентом.

— Де мені знайти їх?

— Не знаю, вибачте, пані, — зніяковів вартовий. — Однак зброєносець лорда регента згадував, що після ради буде тренування. Можливо, Вам краще зачекати?

Далі Арселія не стала слухати. Вона квапливо розвернулася і попрямувала через зали й коридори палацу прямо на майданчик, відведений для вправ зі зброєю. Занурена у власні думки, імператриця швидко спустилася сходами і, пройшовши під покровом колонади, ступила на білий пісок двору.

Вітер доніс до неї уривки фраз і глухі удари, потім чийсь розчарований зойк і слідом за цим — сміх. Подолавши останній поворот, імператриця почула за спиною тихий подих захоплення, обернулася, простежила за поглядом Гайди і завмерла, мов статуя. Тільки тепер їй стало зрозуміло, чому вартовий радив трохи почекати.

Іліяса на майданчику не було, зате там були лорд регент та його вихованець Лікіт. Мабуть, тренування тривало вже досить довго, і Ульф Ньорд скинув із себе не лише захисне озброєння, а й увесь одяг, крім штанів і тонкої білої сорочки. Комір її був розшнурований, але це не рятувало від спекотного сонця: тканина обліпила тіло, швидше підкреслюючи, ніж приховуючи чудово розвинені плечі, широку спину та сильні руки.

На мить Арселія навіть подих затамувала. Для жінок правила поведінки в Золотих Землях були суворі, а етикет палацу зробив їх ще жорсткішими. За все життя єдиним чоловіком, якого імператриця бачила без одягу і багатошарових шат, був її чоловік.

На Ульфа Ньорда ясновельможна пані завжди дивилася лише як на главу регентської ради, чужака, від якого залежало її власне життя та майбутнє її сина. А тепер несподівано побачила в ньому людину, чоловіка з плоті й крові, живого та сповненого сил — і це збило її з пантелику.

Серце мимоволі забилося частіше, а в голові вихором промайнули спогади про спекотні ночі, яким, на жаль, уже не судилося було повторитися. По тілу прокотилося ледь помітне тремтіння, щоки обпалило вогнем. Довелося зробити над собою зусилля, щоб відігнати бажання, що так невчасно прокинулося.

І все-таки відірвати погляд від чужинця виявилося понад її сили. Арселія мимоволі замилувалася його стрункою фігурою, гнучкістю тіла, плавністю, граціозністю та ідеальним балансом рухів. Він не фехтував, а немов танцював, м'яко переступаючи по білому піску, переносячи вагу то на носок, то на п'яту. Крок назад, два кроки вперед — і відразу бічний у сторону. Ульф не поспішав, його рухи були повністю позбавлені суєти, але залишалися стрімкими й різкими. Лезо тренувального меча, здавалося, і зовсім жило власним життям.

— Коліна м'якше, — скомандував регент юнакові, який стояв навпроти. — Ти повинен рухатися, текти, а не вбивати ноги в землю.

Світловолосий зброєносець аж губи прикусив від докору — і вмить отримав не сильного стусана знизу в підборіддя.

— Не закушуй — вдарять, — байдуже констатував Ульф. — Давай ще раз, верхня стійка з випадом.

Лікіт слухняно підняв дерев'яного меча, зробив два кроки, різко викинув клинок уперед, намагаючись дістати плече суперника. Ульф відхилився, граючи, і тут же легенько тицьнув хлопця руків'ям меча під ребра.

— Слідкуй за діями супротивника уважніше. Я почав іти в сторону, коли ти ще був у верхній точці. Якщо суперник відхиляється від твоєї атаки, закінчувати її, залишаючи бік відкритим, — велика помилка. Краще перейди в захист ось так, — меч регента легко ковзнув у повітрі, опускаючись від плеча вістрям до землі, — так ти прикриєш себе до стегна, потім збільш дистанцію або міняй лінію. Запам'ятав? Заново в стійку.

Зброєносець роздратовано обернувся, випустивши крізь зціплені зуби кілька лайок — і тут же завмер, відчувши укол дерев'яним мечем між лопаток.

— Мертвий. Підставив спину, — меч у руці регента описав майже повне коло з такою легкістю, немов важив не більше очеретини.

— Але це нечесно! — обурився хлопець. — Ви ж самі скомандували «в стійку»!

— Я не обіцяв битися чесно. Ти вже брав участь у двох великих битвах, багато бачив тих, хто б'ється за правилами? На полі бою важливо тільки одне — виживеш ти чи загинеш, — знизав плечима Ульф. — І навіть у поєдинку один на один бездумно довіряти словам ворога — велика помилка.