Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Якщо Ви говорите про підвали цього палацу і таємну службу імператора, то, на щастя чи на біду, але зараз її немає: хтось втік сам, інших вигнав я.

Іліяс помітно розслабився.

— Чесно сказати, я радий цьому. Не подобається ловити спиною чужі погляди.

— Чому ж Ви такий переконаний, що ніхто не дивиться Вам услід? — Ульф посміхнувся. — У мене інші джерела інформації, ось і все.

Верховний жрець завмер на мить.

— А Ви не такий миролюбний, як хочете здатися. Може, це й на краще.

— Проте, саме підозрілість і недовіра підштовхнули попереднього володаря до краю безодні, — Ульф звично скуйовдив волосся. — Я лише намагаюся не повторити помилок Сабіра. А значить, буду шукати союзників.

— І Ви говорите це мені, тому що..?

— Правильно. Тому що хочу бачити Вас у колі друзів, а не ворогів.

— Влада жерців повинна залишатися поза політикою і війнами. Але я ціную Вашу пропозицію і повторюю: моя вірність віддана родині Фарріт.

— Поки цього достатньо. Дякую.

Іліяс ледь схилив голову.

— Сонце вже високо, — регент став на ноги. — Мене чекають на тренувальному майданчику. Ми можемо поговорити по дорозі? Хочу дізнатися, який зараз стан справ із магією Стихій. Адже руйнування храму не минуло безслідно?

Удвох вони покинули кімнату і подалися геть із палацу. Зброєносець регента мовчазно супроводжував свого пана, відставши на кілька кроків, щоб не заважати розмові.

— Жили Стихій повністю зруйновані. Я шукаю спосіб відродити їх, але поки що безрезультатно, — Іліяс помітно спохмурнів, навіть губи стиснув, і по обличчю його промайнула тінь смутку. — Магія стала неслухняною, звичні плетіння рвуться і розсипаються, а у джерелах, що залишилися, сила кипить, ніби вода в казанку. Мої власні сили стали неконтрольованими, як у перші дні навчання. До чого це призведе, я поки не знаю.

— Чим це загрожує жителям імперії?

— Щонайменше — втратою сил і знань про те, як цими силами користуватися. Напевно сказати я не можу. Адже в Золотих Землях багато хто володіє магією. Так, сили людей, зазвичай, невеликі, а чотири Стихії одночасно зустрічаються вкрай рідко. Мабуть, по-справжньому обдарованих можна перерахувати на пальцях. І все одно, втрата навіть малого дару — важкий удар для мага.

— Погано, — відповів Ульф. — Буду вдячний, якщо Ви повідомите мені про свої висновки або успіхи.

— Зрозуміло, це мій обов'язок як підданого та друга імператорської сім'ї, — відповів Іліяс.

Тінисті переходи палацу залишилися позаду, в обличчя дихнув спекотний вітер, під ногами скрипнув пісок. Верховний жрець побіжно окинув поглядом тренувальний майданчик, стійки з мечами, шоломами і щитами, трохи далі лежали стебновані обладунки.

— Мабуть, тут я вас залишу, — жерцеві було ніяково.

— Звісно, якщо Ви, звичайно, не бажаєте долучитися до тренування.

— Я? — здивувався Іліяс.

— А чому б ні? Ви володієте мечем?

— Гірше, ніж варто було б, — розгублено мовив верховний жрець.

— Шкода, — резюмував Ульф Ньорд, і в його очах раптово спалахнула весела іскра. — Мені б у пригоді став гідний суперник.

— Боюся, моя сила дещо в іншому, — Іліяс із сумнівом оглянув стійки зі зброєю. — Проти Вас і без використання магії в мене немає жодного шансу. Проте, я б із цікавістю поглянув на урок у Вашому виконанні. Наш із Вами досвід ведення боїв відрізняється, як небо і земля, але, можливо, ми навчимо один одного корисних прийомів.

— Це мені було б за честь. Лікіте, починаймо.