read-books.club » Детективи » 1793 📚 - Українською

Читати книгу - "1793"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "1793" автора Ніклас Натт-о-Даг. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 91
Перейти на сторінку:
коштують стільки, скільки саме боржникове життя, думаю, ви триматимете скриню в руках, а додаткова вага має скоротити ваші муки.

Тетчер випустив велике кільце диму в бік води. Воно перелетіло через борт і розвіялося за вітром.

— Я особисто відповідаю за свій вантаж. Усе моє майно в заставі. Поважні люди, які в мене вклали гроші з надією добре заробити, роздеруть мене на шматки. Щойно приїду додому, заберуть у мене все, що маю. Такого результату можна досягти, і не покидаючи Стокгольма. Зате хоч уникну тривалого плавання. Скорочу свою подорож кардинально — до двадцяти футів. І закінчиться життя моє в намулі під кілем цього судна, а всі мої папери надійно триматиму при собі — зменшу ризик того, що мої борги перейдуть у спадок.

Тетчер знову пихнув люлькою. Крізь хмаринку диму спокійно глянув на Вінґе, і щось люте блиснуло в його очах.

— Навіщо мені вам допомагати? Ви не думаєте, що під кінець свого життя я охоче можу ще раз показати небажання коритися долі? Навіщо мені допомагати ловити іншого вовка, кращого за вас і за мене? Якби я був кращим вовком, зараз не лічив би останні години життя. А ви — який ви вовк, пане Вінґе? Сильний? Хороший мисливець?

— Боюся, що я взагалі не вовк. Те, що я роблю, — не для задоволення жаги до крові. Я все одно закінчу свою справу, хоч ви мені допоможете, хоч ні.

Тетчер несподівано здригнувся, ніби від холоду, і обхопив плечі руками, тримаючи люльку в зубах. Прийнявши доленосне рішення, він уже пройшов половину шляху на той світ.

— Неприродно ви блідий і худий, пане Вінґе. Чого вам бракує?

— Здорових легень. Я хворий на сухоти. Недовго вже залишилося жити.

Тетчер голосно й щиро засміявся, аж луна рознеслася над палубою і полинула далі в море.

— Чого ж ви мені зразу не сказали? Що ж це був би за світ, якби навіть ми, кому скоро помирати, не трималися разом? Я можу вам допомогти. І здається, що ця тканина справді приховує таємницю, як ви й підозрювали.

Моряк знаком покликав Вінґе ближче до себе й підніс шматок тканини до світла.

— Погляньте. Тканина з двох шарів, зшита краями. З короткого боку шви розійшлися, і добре видно, що тканину вивернули. Зараз глянемо…

Тетчер просунув свою велику долоню в дірку, схопився рукою за протилежний край і вивернув усю ту плащаницю, ніби велику наволочку.

— Вуаля! І ось тут маємо дещо, що не щодня побачиш.

З внутрішнього боку на широких відступах тканини вони побачили вишитий золотою ниткою візерунок, вже трохи зблідлий від озерної води, але ще доволі помітний. Візерунок складався з чотирьох переплетених людських тіл, що злилися у пристрасному акті кохання. Чоловічі статеві органи й жіночі груди гротескно збільшені, обличчя закам’яніли в мить найбільшого екстазу. Цей квартет повторювався по всьому полотні.

— Як фахівець скажу, що і тканина, і шитво дуже якісні. Хоча митець трохи дозволив собі анатомічні огріхи, не думаю, що моделі були реальні. Але мені, звісно, вже байдуже. У тілесних забавах я вже всі свої подвиги вчинив. Сподіваюся, діти будуть спритніші за мене. Хоча сумніваюся… Я ж, наївний, виховував їх добрими людьми. Не здивуюся, якщо і вони стануть такою самою здобиччю для інших, як був і тато.

Тетчер заходився вибивати тютюновий попіл з люльки, але передумав і викинув її у воду. Тяжко підвівся, відчинив скриню, у якій на стосі паперів лежали свинцеві гирі лота.

Неповна ще скриня.

— Що ж, коли пан Вінґе мені пробачить, маю ще дещо підготувати для своєї подорожі. Я вам слід показав, тепер тільки тримайтеся його, він вас приведе до здобичі. О, я бачу, як змінився вираз вашого обличчя! Мене не одуриш! Ви теж вовк, і завжди були! Я надивився на людей, одразу впізнаю цей погляд. А навіть якщо я помилився, і зараз ви не вовк — скоро ним станете. Ніхто не може жити з вовками, не набравшись вовчого звичаю. Ікла маєте, вовчий блиск в очах… Кажете, що жаги крові не відчуваєте, але вона навколо вас шириться, як сморід. Прийде день, коли ваші зуби стануть червоні, — згадаєте тоді мої слова. Ви у здобич вгризетеся міцно! Може, ще всі зрозуміють, що найсильніший вовк тут — ви. Що ж, на цьому — бажаю вам легкої ночі.

11.

Кардель прокинувся в холодному поту. Солома з матрацу, на якому він спав, наколола спину, і тепер шкіра свербіла. За стінкою верещала дитина, невдовзі до неї приєдналася ще одна з кімнати трохи далі коридором. У голові ще гуділо від випитого вчора. Ввечері йому здавалося гарною ідеєю — відсвяткувати свої проникливі висновки про знайдений Стуббе паланкін. Хитаючись, Кардель підвівся, розв’язав зав’язки штанів, — він так у них і заснув, — справив малу нужду в нічний горщик. Відчинив вікно й завченим рухом вилив випорожнення за вікно. Хмари висіли так низько, що шпиль дзвіниці Святого Миколая ледь-ледь виднівся, ніби якийсь міраж. Мікель примружився, насилу розібрав цифри на годиннику — минула дев’ята ранку. Від напруження ще більше заболіла голова. Треба чогось випити.

Просто за дверима кімнатки, що її Кардель винаймає вже трохи більше за пів року, жінки варять кашу й про щось шепочуться. Він не знає, як їх звати, але вітається, просить дати водички, випиває кілька ковтків з відра, спускається сходами й виходить на вулицю Ґосґренд. Ноги самі несуть на площу Седермальмсторґ — там є місця, де можна випити в борг. За звичкою затримує дихання, коли проходить край бухти Корнгамн, куди стікає все міське сміття. Тутешні називають це місце Мушаче віче. Міст через Полгем — Червоний — підняли, саме пропускають якесь невелике судно з Моларена. Новий міст з боку Солоного озера, який уже встигли назвати Блакитним, добудували кілька тижнів тому, і люди ще ставляться до нього трохи насторожено. Він якийсь надто легкий і ніби крихкий, як порівнювати з масивними конструкціями Полгемського мосту, тому більшість людей воліють почекати біля Червоного, ніж ризикувати життям і майном на Блакитному. Але не Кардель. Хоча він і сам не міг би сказати, чи це він хоробріший за більшість обивателів, чи йому просто начхати на своє життя.

Щось відбувається на Седермальмі. Потік людей іде в бік Стенгуґарбрінкена. Карделю нічого не залишається, як здатися цьому потоку. Судячи з юрби, що зібралася перед трактиром «Гамбург», сьогодні когось мають стратити. Жебраки й безхатьки зібралися в очікуванні бідолахи — скоро-скоро його привезуть випити останню перед смертю чарчину.

У найближчій корчмі Кардель і собі швидко перехиляє чарку, разом з натовпом суне вздовж Йотґатан і спускається до Постместербакен, де все

1 ... 16 17 18 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1793"