Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

Ілма не збиралася відступати. Квітка, що виросла з крапель чарівної води, пролитої на пісок, здавалася їй тим знаком, якого вона так довго чекала, щоб ухвалити остаточне рішення.

Можливо, вона б ніколи не наважилася просити Даегара про допомогу, тому дуже зраділа, коли він сам запропонував вирушити до Темного Берега – наче це було його власне бажання.

Ілма обережно подумала, що Даегар запропонував це, піддавшись пориву почуттів, а тепер просто не може, не сміє відмовитись від свого слова. Такий стан речей немало засмучував дівчину. 

Вона знала з легенд, що Темний Берег не терпить сумнівів, вступати в сутінки його лісів треба з твердим наміром і без тремтіння в серці.

– Про що говорив із тобою мій батько? – запитала Ілма, віджимаючи мокре після пірнань під воду, волосся.

Сонце майже зійшло, але над заводдю все ще стояв легкий туман.

Ранок видався вітряним, і повільні хвилі тихо хлюпалися в берег, зарослий  невисокими кущами.

– Він, як і я, розуміє твою тривогу, але його турбує невизначеність, та й сам Темний Берег може виявитися не таким вже й привітним. Да ти й сама це  розумієш.

–  То нам  загрожує незвідана небезпека? – хитро примружилася Ілма.

Даегар простяг руку і змахнув краплі води з її прохолодного плеча.

Ілма купалася в одній короткій сорочці, що майже не приховувала тіла,  вона ніколи не соромилася Даегара. 

Втім, він і сам не обмежував її, бо чудово володів власними почуттями і міг просто, без напруження милуватися плавними, прекрасними вигинами своєї нареченої.

Він також дозволяв і собі повністю роздягатися перед нею, йому подобалося те, що між ними немає жодних заборон та умовностей.

– Так! Темний Берег не терпить простої цікавості, його ліси майже незаймані, але я нічого не боюся. Думаю, моєї сили буде достатньо, щоб впоратися з будь-якою небезпекою.

Ілма миттєво наблизила своє обличчя до його обличчя і відповіла, проникливо дивлячись йому  у  вічі:

– Після того, як буде зібрано весь  врожай, зіграємо весілля.

Даегар обхопив долонями її палаючі щоки і притягнув її  голову ще ближче до себе.

–  А якщо бажане не здійсниться, і сила не відгукнеться?

– Це вже неважливо, любий! Чи спалахне  те полум'я в моїх руках, чи воно згине в надрах чорної землі… Тільки-но ми повернемося з Темного Берега, я стану твоєю!

– А як же обітниця Вогню та Воді? – запитав Даегар, обережно торкаючись своїми губами її губ.

– Ми проведемо символічний обряд заручення. Стихії приймуть наші клятви, бо ми промовим їх так, як треба, – Ілма ласкаво відповідала на його поцілунки, але погляд її був серйозний і навіть суворий.

– Послухай… На п'ятий схід сонця Кадмас вирушає назустріч своїй нареченій. Ми поїдемо разом із ним до Туманної лощини, а там розійдемося на різні боки…

– Але до мого повноліття залишиться ще цілих три дні!

Ілма, яка бажала цієї події всією душею, несподівано злякалася такої поспішності. Вона планувала дочекатися нового місяця, і лише після цього вирушати в дорогу.

– Нема чого відкладати… Я вже думав про це. Шлях не такий вже й короткий, і в потрібний день ми якраз прибудемо на місце. Ти народилася після опівночі, а обряд проведемо  на світанку...

Ілма подумала, що він, швидше за все, знову правий. Немає жодного сенсу відкладати неминуче. І її думки відразу розтеклися, як часто бувало, коли вона починала думати про все відразу і в той самий час  – ні про що.

– Дуже дивно, Даегаре, – промовила Ілма, дивлячись на нього розсіяним поглядом, зануреним у глибини своєї свідомості.

– Що тобі здається дивним? – спитав той і  відчув, як вона здригнулася.

– Дівчина, наречена Кадмаса приїде до Лянсіди зовсім одна, без друзів, без рідні... Напевно, їй дуже страшно... Не знаю, чи змогла б я так. Навіть уявити важко.

– Тобі не треба думати про це, моя квіточка. До цієї дівчини будуть ставитись, як до найдорожчого скарбу. Якщо вона й проллє сльози, то від щастя, – усміхнувся Даегар.

Сам він був дуже радий, що йому не доведеться проходити через ті сумніви, що долають зараз його молодшого брата.

Наречена з далеких, чужих земель схожа на легку небесну хмаринку, яка змінює свій колір, і ніколи не відомо, чого від неї чекати: вона може прослизнути повз, кинувши на світлу землю лише легку тінь, а може закрити сонце, пролитися дощем або навіть стати провісницею бурі.

Даегар бачив, як кидаються почуття Кадмаса, як надія та нетерпіння змінюються роздратуванням та розпачом. Але рішення ухвалене, і ніхто не здатний на нього вплинути.

– Кадмас задоволений вибором? – запитала Ілма, струсивши головою і зосереджуючись.

–  Мені важко судити про його переживання. Ймовірно, він і хотів би відмовитись, але це вже неможливо.

–  Ти гадаєш, він у когось закоханий?

–  Навряд чи! Звісно,  за ним не стежив, не дошкуляв розмовами. Кадмас не надто балакучий, зазвичай, весь у собі... Ні, не думаю, що причина у якомусь таємному почутті. Інакше він би відразу відкинув запропоновану наречену.