Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

Боя, — цей чорний усесвіт із бронзовими заклепками, сповнений чудес, призначених Аскойтіа, але яких її вперте лоно не схотіло творити. Коли я шукав речі для Боя, якого мала породити інша, то не зміг стриматися, я відкрив цей світ, щоб іще раз у нього поглянути. Мені було важко стримати спокусу щось із нього поцупити, бодай щось, вишитий Петою Понсе слинявчик, парочку блакитних вовняних пінеток. Я цього не зробив. Гадаю, що коли з Рима повернеться Інес, присоромлена цією своєю затією зі святою, і в неї вже не залишиться жодних справ і жодної надії, яка б допомагала їй убивати час, вона частіше приходитиме до цього будинку, щоб пожити у лімбі свого мотлоху, який вона впорядковуватиме, відчищатиме і знову перепорядковуватиме. Якщо вона запитає, хто порпався в келії, коли її не було, я відповім, що то був я, що я там прибрав і про всяк випадок напхав поміж одягу нафталін. Тоді вона дасть мені чайові, які я прийму як чергове приниження, і додам його до багатьох інших принижень, які я вже назбирав.

Ось уже два місяці наші життя обертаються довкола приготувань до появи дитини. Ми шиємо їй одяг, тонкі пелюшки з трикотажного простирадла, яке подарувала Брихіда, цю шаль іще треба розв’язати і добре промити, бо ця вовна дуже добра, не така, як нинішня вовна, без електрики, і знову зв’язати шаль, хай Дора її зв’яже, Дора в нас добре знається на в’язанні. А бронзову колиску ми прикрасимо цим тюлем, він трохи латаний, але що поробиш, ми бідні, але дитинка в нас матиме колиску із затінком, немов король. Шкода, що бідолашна Брихіда померла і вже цього не побачить. Вона мала найбільше натхнення. Звісно, що дитинка підніме її з могили, щоб вона могла відправитися на небо разом із нами всіма. Так чи інакше, таке життя. Ці місяці будуть важкими, тому що Ірис почувається зовсім зле, їй постійно болить голова, вона геть розпухла, ви ж знахарка, Маріє, ви ж маєте знати, що муляє цьому дівчатку.

Треба покласти її в ліжко. Тобі знову погано? Ось твоє ліжко, а ось колиска, зіграймо в доньки-матері, зіграймо, лягай сюди, будеш мамою. Але ж якщо ми будемо грати в доньки-матері, сеньойро Рито, чому ж ви не принесли мені ляльки, хай навіть із ганчір’я, такої, якою я бавилася в дитинстві, гра без ляльки — не гра, ви казали, що подаруєте мені велику ляльку, яка рухає очима і каже «мама», розміром зі справжню дитинку, але ви збрехали. Зачекай, Ірис, відпочинь, ми все тобі подаруємо, заспокойся, поспи, тобі не треба знати, що ти чекаєш дитинку, тому що тобі стане страшно від того, що ти носиш чудодійне дитя, і ти можеш почати звинувачувати нас у тому, що ми хочемо його в тебе викрасти.

Підвал зігріває пічка, яку ми палимо вдень і вночі, щоб висох клей, яким Німенький поприклеював шпалери до стін. Амалія прасує пелюшки. Марія Бенітес хоче підготувати все до народження: вона помішує над вогнем пахучі суміші, чекає, доки вони закиплять, тоді кидає нові трави, які змінюють запах кімнати, ще трохи води, зціджує, дає вистигнути, розливає кольорову рідину в баночки. Це щоб зупинити кров — з першороділлями ніколи не вгадаєш. А це знезаражує. А це щоб вона набралася сил, якщо в неї й далі будуть мігрені. Не говоріть так голосно, хай вона трохи поспить. Дивіться, заснула! Гляньте, яка вона гарненька. Подивіться на її обличчя святої, воно таке ж, як і в кольорової Богородиці, яка стоїть у кабінеті матінки Беніти. Така молоденька. Така гарненька шкіра. Хіба не кажуть, що шкіра завжди кращає перед пологами? Не завжди, комусь вона зовсім псується, але не їй. Даміана, новенька, торкається її щоки краєм долоні… шовк. Як гарно вона виглядатиме зі своєю лялечкою, годуючи її в цій теплій, запашній, потаємній кімнаті! Усі ми ходимо навшпиньках, щоб не розбудити майбутньої мами, сповнені благоговіння перед таємницею її лона, захищеного шарами нутрощів, плоті й шкіри, які для цього і служать.

Ірис спить у ліжку, посмоктуючи великий палець, а ми зайняті тисячолітніми жіночими клопотами з приготування кімнати, у якій народиться дитина, тішачись цими ритуалами, що освітлюють наші приспані інстинкти, а також порожнечу, в яку не так давно провалилася Брихіда: тоді, в ту так само врочисту мить, наші інстинкти так само ожили в могутності ритуалів смерті, й ми плакали й голосили, бо з давніх-давен однією з ролей старих бабів була роль плакальниці, бо плакати й голосити на похоронах добре, так само, як добре звеселятися з нагоди народження. Наші голоси, цей нескінченний клубок зауважень, обриваються, ш-ш-ш, повільніше, не розбудіть її, цей шепіт, прикрашений зараз новим теплом, багрянцем, наші голоси немовби воскресли в цих ритуалах, що передують народженню, в цій літургії, до якої не допускається жоден чоловік.

Так. Вагітність Ірис — це диво. Ніхто не піддавав його сумніву, щойно це стало доконаним фактом: ми з легкістю пристали на те, що запліднення її відбулося без чоловіка. З якою радістю ми відкинули в забуття акт, наслідком якого стало зачаття дитини, замінивши його таємничим втіленням у дівиному лоні, що відштовхнуло чоловіка! Нам потрібно було позбутися думки про втручання чоловіка. Ми маємо віднадити страх того, що прийде батько дитини й заявить про свої права на неї. Чого це ми маємо ділити дитину з чоловіком, якщо страждає не він, а жінка, він не вміє ростити, це жінка жертвує собою, чоловік лише отримує задоволення від зачинання, брудне, нетривке задоволення, що його ми колись відчували, але посунули далеко в забуття, замінивши радощами материнства, якими деякі з нас були колись ощасливлені. Ірис — чиста. Жоден чоловік не має прав на те, що вона носить у животі. Ніхто не має знати. Ніхто не має її бачити. Тут, у підвалі, який нам підготував Німенький, наш хороший Німенький, що б ми без нього робили, ми віднаходимо цілісність у прасуванні й складанні пелюшок, в’язанні шалей, численних шалей, щоб укривати дитинку в холод не якимось ганчір’ям, — небезпечно, коли такі маленькі дітки хворіють, хоча, кажуть, зараз є пігулки, які звільняють від шмарклів за кілька днів, треба купити таких пігулок, — а ще ми підв’язуємо шовковими стрічками гіпюрове мереживо до завісок, що спадають із балдахіна з бронзовими маківками, а ось церата, щоб матрац не гнив від сечі, бо попаскуджені матраци сильно смердять, а в цьому підвалі майже нема вентиляції, треба наробити слинявчиків із цього гарненького тонкого шовку, обов’язково