Читати книгу - "Вогонь і крига"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це востаннє твоя лапа ступила на землі Річкового Клану, — прошипів бурий кіт.
Вогнесерд бачив, що його супутники теж відбиваються з усіх сил. Він знав, що вони так само виснажені тривалим переходом. Чув, як верещить Сіросмуг. Одновус шипів від болю й люті. А тоді з лісу, що тепер був позаду них, до вух Вогнесерда долинув інший звук. Він був пройнятий люттю, але Вогнесердове серце сповнив надією. Бойовий клич Тигрокігтя! Вогнесерд відчув запахи Громового патруля, що швидко наближався, — Тигрокіготь, Верболоза, Білошторм і Пісколапка.
Із вереском і шипінням Громові коти кинулися просто в серце цієї галабурди. Бурий кіт відпустив Вогнесерда і тут-таки потрапив йому до лап. Вогнесерд побачив, як Тигрокіготь пришпилив сірого кота до землі, застережливо вкусивши його задню лапу. Звиваючись, ворожий вояк кинувся у найближчі кущі. Тигрокіготь крутнувся і спинив погляд на Леопардошубці. Пошрамована воєвода Річкового Клану борюкалася з Мертвоногом. Покалічений вояк ніяк не міг тягатися з несамовитою кицькою. Вогнесерд наготувався стрибнути йому на допомогу, але Тигрокіготь випередив його. Темношерстий вояк метнувся вперед і впився у широкі плечі Леопардошубки. Голосно скрикнувши, він скинув її з покаліченого Вітряного воєводи.
Позаду себе Вогнесерд почув лютий крик. Повернувшись, він побачив, що Пісколапка зітнулася в битві зі ще однією Річковою кицькою. Вертячись і вигинаючись, ця пара катулялася мокрою травою, обмінюючись ударами. Вогнесерду перехопило подих. Вони котилися до каменистого урвища! Ще трішки — і обидві полетять через край.
Вогнесерд кинувся до них. Могутнім ударом він скинув войовницю Річкового Клану з Пісколапки і відкинув її геть від урвища. Пісколапка кинулася у напрямку прірви. Вогнесерд стрибонув уперед і схопив її зубами за карк. Поки він тягнув її геть від прірви, вона вищала від люті, її кігті видряпували борозни у багнистій землі. Щойно він спинився, Пісколапка підвелася на рівні й люто зашипіла на Вогнесерда:
— Я можу перемогти і без твоєї допомоги!
Вогнесерд уже було відкрив рота, щоб усе пояснити, але тут жахливий виск змусив їх обох озирнутися. Сіросмуг небезпечно перехилився через край урвища. Поруч із ним Вогнесерд помітив білу лапу, яка з останніх сил чіплялася за землю. Роззявивши рота, Сіросмуг перехилявся через край, намагаючись вхопити лапу, але вона жахливо швидко зникла з поля зору. Сіросмуг гукнув навздогін, і кам’яні стіни урвища повторили його крик.
На звук цього смертного оклику всі коти припинили бійку. Вогнесерд завмер, ледь тримаючись на лапах від шоку та виснаження. Річкові коти брели до урвища. Вогнесерд поволі пішов за ними і зиркнув через край. Ген унизу, крізь блідий серпанок крапель він побачив, як темна голова вояка Річкового Клану зникає у бурхливих водах.
Занімівши від жаху, Вогнесерд пригадав слова медикота Вітряного Клану: «Попереду біда. Цей день принесе нам неждану смерть».
Розділ 8
Леопардошубка підвела голову і загукала.
— Білокігтю! Ні!
Сіросмуг задкував, аж поки не ступив усіма чотирма лапами на тверду землю. Його вологе хутро блищало, а очі були широко розплющені від шоку.
— Я намагався його впіймати… Він просто втратив опору… Я ж не хотів…
Він заледве вимовляв слова. Вогнесерд підійшов до свого друга і притиснувся до нього носом, заспокоюючи, але Сіросмуг отупіло відійшов.
Один за одним інші коти відверталися від урвища і переводили погляд на Сіросмуга. Річкові вояки люто примружували очі й вигравали м’язами на плечах. Верболоза з Білоштормом інстинктивно підійшли до Сіросмуга, ставши обабіч нього в оборонну стійку.
Леопардошубка низько загарчала, але то було попередження її власним котам. Наказ на відступ.
Воєвода Річкового Клану глянула Тигрокігтеві просто у вічі.
— Тепер це більше, ніж просто прикордонна сутичка, — промуркотіла вона. — Зараз ми повернемося до своїх Кланів. А цю справу залагодимо іншим разом і в інший спосіб.
Тигрокіготь спокійно зустрів її погляд. Він не виказав страху, а просто кивнув — геть непомітно. Леопардошубка змахнула хвостом, тоді повернулася і побрела геть. Річкові коти пішли вслід за нею, і невдовзі вся їхня зграя розчинилася в кущах.
Від загрозливих слів Леопардошубки Вогнесерд здригнувся. Недобре передчуття кригою вкрило його серце, а з ним прийшло розуміння, що з цієї сутички може вибухнути війна.
— Нам варто піти, — нявкнув Мертвоніг, виходячи наперед. — Двоє ваших молодих вояків безмірно нам прислужилися, і я дякую від імені всього Клану.
Але формальні слова подяки лунали порожньо після трагедії, свідками якої щойно всі стали. Тигрокіготь кивнув, і обидва коти з Вітряного Клану почали збиратися назад на свої землі. Вогнесерд тихенько попрощався з Одновусом, коли той проходив повз. Вітряний вояк мигцем зиркнув на нього і пішов далі.
Вогнесерд помітив, що Пісколапка стояла на самісінькому краю урвища, дивлячись на потік унизу. Її лапи мов примерзли до землі, а очі незмигно дивилися на круте урвище. Вогнесерд здогадувався, що вона просто усвідомила, як близько була від того, щоб розділити долю Білокігтя.
Вогнесерд уже було рушив до неї, але Тигрокіготь прогарчав:
— За мною!
Воевода кинувся у глиб лісу, решта патруля за ним, але Вогнесерд затримався біля Сіросмуга.
— Ходімо, — переконував він. — Треба їх наздогнати!
Сіросмуг знизав плечима, його погляд усе ще був отупілий і затуманений болем. Сірий вояк вирушив услід за іншими, важко переставляючи лапи, ніби ті були кам’яні.
Невдовзі коти зникли з поля зору, але Вогнесерд ішов услід за їхнім запахом. Тигрокіготь вів їх назад на землі Громового Клану, навпростець через лісок, що належав Річковому Клану. Вогнесерд розумів, що тепер уже можна було не перейматися їхніми патрулями. Шкоди заподіяно. Безглуздо було обходити величезним гаком повз Чотиридерево.
Тигрокіготь спинив патруль і чекав на Вогнесерда і Сіросмуга на межі земель Громового Клану.
— Мені здалося, я наказав вам іти за мною, — прогарчав він.
— Просто Сіросмуг… — почав Вогнесерд.
— Що швидше Сіросмуг дістанеться до табору, то краще, — урвав його Тигрокіготь.
Сіросмуг змовчав, але Вогнесерд спалахнув від грубого тону воєводи:
— Смерть Білокігтя не його провина!
Тигрокіготь відвернувся.
— Я знаю, — нявкнув він. — Але це неважливо. За мною, і цього разу не відставайте!
Воєвода рушив уперед, перетнувши мітки, що окреслювали землі Громового Клану.
Вогнесерд не міг дочекатися цієї миті, ще відколи покинув кубло Вітряного Клану серед Громошляхів. Тепер же він, постійно поглядаючи на Сіросмуга, ледве чи й помітив, як перетнув межу.
Коли вони йшли знайомою стежкою до табору, дощ трішки стишився. Патруль уже наблизився до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь і крига», після закриття браузера.