Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

- Ванька! Ні! Ні!

Голос здавався чужим і зривався, ледь він вимовив кілька слів. Негідники переглянулись і зрозуміли, що Сергій її знає. Щойно сам дав їм підказку і величезний козир у руки. Що ж це коїться, щоб ось так все йшло шкереберть. Він мовчки дивився Іванці в слід, а всередині все вогнем горіло і вибухало, розлітаючись на дрібні шматки. Сергія не радувало вже нічого, ні затриманий Лютий, ні живі студенти. Лікар постраждав, але його встигла врятувати Іванка, і тепер він плакав за нею у «швидкій». Захотілось всю злість на ньому зігнати і заподіяти шкоду за те, що привів їх сюди і подав на блюдечку ворогові. Все ж могло добре закінчитись. Та байдуже як, головне закінчитись. А тепер тільки почались справжні біди і ворожнеча, відкрита, без масок і фальші.

До відділку повернувся не просто переможеним, він повернувся порожнім місцем. Мов побита собака, змарнілим голосом докладав усе дядькові, а в того очі вилізали з орбіт і кров’ю наливались. Думав, зараз все трощитиме довкола, але цього не сталось. Коли дослухав до кінця, спокійно і захоплено зробив висновок:

- Знаєш, у такій ситуації розумію, що є на цьому світі талановиті люди, шкода, що не завжди ці таланти у добрих справах. Русий не просто вислизнув чистим, він принизив нашу честь і витончено обманув.

Слова начальника боляче різонули по нервах Сергія. Він говорив очевидну правду, а вірити у неї не хотілось. І що з цією правдою тепер робити? Змиритись і зупинитись, визнати себе лузером?

- Із чим взяли Лютого?

Ще одне запитання, щоб добити остаточно. Та відповідати мусив обов’язково, не дивлячись на емоції, що розривали всередині. Сергій хотів скочити з місця і йти шукати Іванку, а не тут зізнаватись у поразці.

- При ньому не було зброї чи чогось іншого. Встигли почистити докази, а от його не забрали. Поранення отримав у черевну порожнину, побоялись нашкодити або прийняли за мертвого.

- Стан?

- Середньої важкості, але стабільний. Куля не зачепила життєво важливі органи.

- Його доведеться відпустити, не тримати ж під вартою без доказів. І знову чисто спрацювали, таких би нам спеціалістів.

Сергій зрозумів натяк і підняв розлючений погляд на дядька. Той залишався спокійним, мов удав, звісно, він майже нічого не втратив, у той час як йому вирвали душу без анестезії.

Надворі вже майже вечоріло, а Сергій не зробив жодної спроби, щоб знайти Іванку. Бо нема сліду, за який можна би було вчепитись. Єдиний варіант – чекати коли покидьок подзвонить. А він це зробить неодмінно, бо брата не покине. Мов відповідь на думки, пролунав дзвінок на його мобільний. Їхній «хакер» вже намагався відстежити, звідки надійшов сигнал.

- Так!

- Сірий, як ти, друже?

Голос впевнений і веселий, із глузуючими нотками. Бо знає, що розривається всередині від розпачу, добити намагається, і йому це вдається. Стиснув телефон до болю у пальцях і відповів, наскільки це було можливо, спокійним тоном:

- Краще за брата свого спитай, йому точно гірше!

- Де він?

- У лікарні, лежить із вогнепальним пораненням, простіше кажучи – з діркою в животі. Де Іванка?

- Вона буде у мене, поки не повернеш мені живого і здорового Лютого. Як ти це зробиш – мене не цікавить. Людина на людину. Його стан дзеркально відобразиться на твоїй дівчині. Зрозумів, Сірий?

Ці слова остаточно добили волю поліцейського. Вдарив щосили кулаком по столу так, що всі предмети на ньому підскочили. Вимоги Русого він виконати не міг, і ніхто б не зміг, все у руках лікарів і живучості пораненого. Знову почувається нікчемним хробаком попри покидька. І їхні стосунки перестали бути ворожими, а стали ненависними до божевілля.

- Я заберу твоє життя!

Процідив крізь зуби, задихаючись від злості. У слухавці запала тиша, невже злякався неминучої правди? А Сергій знав, що землю ритиме, але помститься, за все. Це вже не робота, це особисте життя, яке руйнується і тріщить по швах.

- Ти запізнився, бо я знову встиг першим. Забрав твоє життя, золотоволосе, з блакитними очима і тендітною фігуркою. Воно у моїх руках, і якщо ти ослухаєшся, я зроблю з ним все, що захочу!

Телефон почав тремтіти у руках, а злість переставала бути контрольованою. Сергій прокляв той день, коли вирішив випробувати фортуну і перехитрити кримінального ватажка. Він словами його знищив і вбив.

- Буде тобі обмін, якщо жодна волосина не впаде з її голови!

- Аналогічно! У тебе тиждень.

Коли у слухавці почулись короткі гудки, Сергій з усієї люті, запустив телефоном у стіну. Захотілось власною головою по ній заїхати. Дядько взяв його за плечі і спробував заспокоїти. Однак спокій йому тільки снитиметься, і тиждень чекати Сергій не мав наміру.

- Що там із сигналом?!

З худорлявого хлопчини від крику ледь не злетіли окуляри, і він поспішив їх підправити вказівним пальцем. З переляканої реакції зразу зрозуміло, що надії той не дасть.

- Вперше таке бачу, сигнал надійшов одразу з п’яти точок відстанню у сотні кілометрів. Шифровка у них із майбутнього, нам невідома.

Сергій схопив свою шкіряну куртку і поспіхом вилетів із кабінету, а потім і з будівлі. Сів у авто і зі свистом шин по асфальті рвонув з місця. Гнав автомобіль, мов скажений, а коли зайшов до квартири, оббивав кулаки об стіну, доки на тій не залишились червоні сліди. Тільки зараз він зрозумів, наскільки важливою для нього є Іванка. Він же не думав, що колись її втратить. Покірна і слухняна дівчина завжди його доповнювала. Згадав кожен раз, коли образив, а вона сама в нього перепрошувала. Не цінував, не поважав, от і відібрали. І тепер її повернення залежить від життя якогось там злочинця. Якщо, звісно, негідник дотримає слова і не обмане знову хитровигаданим планом.