Читати книгу - "Ліс духів"

– А якщо ви припустилися помилки? Не помітили проблеми і дитина народилася неповноцінною?

Павуа виглядав пригніченим. Утім, на його обличчі блукала неясна усмішка.

– Ні, – просто відповів він. – Наші результати достовірні на 100 %.

– Тут ніколи не плутали пробірки? Не глючили комп’ютери?

– Ви не уявляєте собі, у яких умовах ми працюємо. Ми дотримуємося вкрай суворих заходів безпеки. За нами постійно стежать експерти від уряду. Я ніколи не чув про помилки в нашій справі. Ні тут. Ні в інших лабораторіях по всьому світу.

Бернар Павуа виголосив свою промову спокійно. Здавалося, ніщо й ніхто не може його зачепити. Цей чоловік і справді був крижаною брилою.

Тен, мабуть, дивувався не менше за Жанну.

– Схоже, вас не надто засмучує загибель Неллі Баржак. Ви навіть не здивовані неймовірними обставинами її смерті.

– Моя філософія – приймати світ таким, яким він є. Як на мене, неможливо щодня читати газети, бачити потік насильства, характерний для наших суспільств, і водночас не припускати, що це саме насильство може постукати в мої двері.

Суддя роздратовано розвів руками.

– Але де ваше співчуття? Вас не шокує спосіб, у який убили Неллі? Такою молодою? Або тортури й калічення, яким її піддали?

– Неллі померла в цій формі. Але її душа мандрує далі.

– Ви… ви вірите в реінкарнацію? – запитала Жанна, приголомшена.

– Я буддист. Я вірю в ланцюжок тіл і в унікальність душі. Що ж до моїх емоцій, ліпше сказати вам одразу: Неллі була моєю коханкою. Ми вже рік мали романтичні стосунки. Але те, що я відчуваю в даний момент, стосується тільки мене. Я не збираюся набридати вам цим.

Запала мовчанка. Жанна, Тен, Райшенбах і секретарка зіщулилися. Нечасто натрапиш на такого свідка.

– А якщо ви хочете поговорити про моє алібі, – повів далі науковець, так само зверхньо, – то в мене його нема. Я чекав Неллі в себе вдома. Сам. Вона попередила, що працюватиме допізна.

– У неї була якась інша зустріч?

– Вона мені нічого не сказала.

– Вас не стурбувало, що вона не прийшла?

– Інколи вона працювала до світанку. Її дослідження були важливіші за мене, розумієте? Це одна з причин, чому я любив її і захоплювався нею.

Жанна на кілька секунд утупилася в чоловіка. Вона зрозуміла його справжню сутність. Його спокійний вигляд свідчив про неабияку силу духу. Смерть Неллі не залишила його байдужим. Навпаки. Спогад про неї відбився в його пам’яті. Ніби епітафія на мармурі. З внутрішнього боку.

Тен скочив на ноги, ніби пружина.

– Дякую вам, докторе. Попрошу вас за кілька днів заїхати до мене у СВІ Нантерра.

– Ви хочете ще раз мене допитати?

– Ні. Треба буде лише підписати свідчення. Тим часом капітан Райшенбах дещо перевірить.

– На кшталт відсутності в мене алібі?

– Наприклад.

– У мене останнє запитання, – сказала Жанна, й собі підводячись.

Секретарка зиркнула на Тена: продовжувати їй записувати чи ні? Вона вже стояла, склавши записник у портфель. Суддя заперечно похитав головою.

– Каріотипи визначають за інших обставин? Наприклад, у дорослих?

– Так, зі зразків крові. – Павуа досі сидів. – У таких випадках ми шукаємо ознак безпліддя.

– Безпліддя визначають за каріотипом?

– Так. Делеції в деяких хромосомах можуть пояснювати репродуктивні проблеми. Інколи ми також шукаємо генетичні причини розладу в дитини. Наприклад, причини труднощів із навчанням. Тоді ми перевіряємо каріотип й інколи визначаємо патологію малечі.

Жанна повернулася до свого першого здогаду. Безплідна жінка, чий каріотип аналізували в лабораторії Павуа. Схиблена, яка захотіла помститися цьому закладу й водночас заволодіти плідністю Неллі Баржак, поглинувши її… Але як пояснити іншу жертву, медсестру? І дивовижну силу вбивці?

Підвівшись, Павуа підтвердив перше враження: він мав зріст понад метр дев’яносто і був кремезний, як бик. На собі мав потворну блискучо-зелену футболку з написом «NO LOGO» та бежеві полотняні штани. Його атлетичне, але обрезкле тіло нагадувало величезну грушу.

– Я не експерт, – сказав він так, ніби це його забавляло, – але мені здається, що це звірство – справа рук серійного вбивці, чи не так? У телеку весь час таке трапляється. Чому б цьому не статися в реальності?

Ніхто йому не відповів. Неможливо було приховати правду: вони блукали в пітьмі. А цей глузливий велет сипав їм сіль на рани. Він відчинив двері. З його обличчя не сходила усмішка. Компанія мовчки вийшла. Павуа махнув їм на прощання й повернувся до себе в кабінет.

У ліфті Франсуа Тен запитав Жанну:

– Ну й мудак. Що думаєш про це?

– Перевір, чи хтось часом не викрадав амніотичну рідину.

– Де?

– У лабораторії.

– «Хтось» – це хто?

– Убивця.

– Навіщо йому це робити?

Жанна ухилилася від відповіді.

– Прочеши весь район. Зв’яжися з Бригадами з запобігання злочинам. Убивця втік на світанку. І точно не на летючій тарілці. Можливо, його зупиняли для перевірки.

– Це було б справжнє диво.

– Таке вже траплялося.

Двері відчинилися. Тен, який стояв до них спиною, вийшов із ліфта, задкуючи. Опинившись у фоє, він, здавалося, відчув полегшення після допиту та огляду місця злочину.

– Окей, – сказав він, плеснувши в долоні. – Я все це перевірю, а як отримаю звіти про розтин, то наберу тебе. Можемо повечеряти разом і все це обговорити, що скажеш?

Жанна скривилася. Підтвердилася підозра, яка не давала їй спокою всю дорогу від самого СВІ. Франсуа Тен розраховував скористатися цими канібальськими злочинами, щоб її закадрити.

Невже вона була настільки похмура, що її можна було спокусити трупом?

20:30.

Жанна повернулася до СВІ, але скасувала всі допити. Не мала снаги. Сяк-так позаймалася поточними справами. Підписала виклик до суду на ім’я Мішеля Дюнана, хтивого покидька, який отруїв увесь будинок свинцем. Проглянула інші досьє. Але сил зануритися в справу Східного Тимору не було. Завтра. Ось так вона підтримувала в собі ілюзію роботи аж до прийому в психотерапевта. Єдиного, що могло насправді привести її до ладу…

Тепер вона була вже вдома. Вечоріло, і небо, досі налите дощем, ніби чекало на ніч, щоб знову вибухнути зливою. Жанна застигла на кухні, досі у вологій куртці, втупившись на китайські страви, які купила чисто рефлективно. Ні найменшого апетиту.

Перед очима стояла мертва дівчина. Скалічена. Порізана. Поїдена. Її прозорі очі на пошматованому обличчі. Її розкидані кінцівки. Її нутрощі. А також малюнки на стінах, чорні, аж нагадували автомобільне мастило чи оливу… Ще Жанна пригадувала занадто білі, занадто стерильні лабораторії. Незворушне обличчя Бернара Павуа за окулярами в стилі Елвіса Костелло. Неллі померла в цій формі. Але її душа мандрує далі.

Раптом Жанна відчула різкий