Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

Рассел сам не зрозумів, як це сталося. Швидше за все, геронський шкідник, просвистівши крилами мало не біля самого вуха Раса, злякав тварин, і один з моравів, замайорівши, як підхоплений вітром лист, вирвав поводи і помчав по небу з утробними криками.

Але ж вони майже добралися, ну як тут не згадати одне лайливе слово, що куди більш влучно характеризує подібний збіг обставин, ніж все багате розмаїття рідного андалурського? Рас зараз же і згадав, і з почуттям озвучив, прикро глянувши на принців. Хоч би вистачило розуму не погнатися за моравом в драконячому вигляді, звір точно від страху заб'ється в конвульсіях, і тоді тільки й залишиться, що пристрелити його з арбалета.

Раптово над лісом піднялася біла крилата тінь. Девін спочатку було вирішив, що це чиясь магічна інкарнація і знову вилаявся — не інакше як черговий розумник уявив себе магом і вирішив нагнати страху на сусідів. Але придивившись, він зрозумів, що це птахи. Два білих орлана летіли поруч пліч-о-пліч, тісно переплітаючись крилами, і лише коли вони підлетіли ближче, Рас побачив тонку фігурку Івейни Верон, одягнену в чоловічий одяг, що лежала на сплетених крилах.

Ні, він, звичайно, не міг розглянути її здалеку, але дивно було б припустити, що орлани взяли на крило когось іншого. Івейна обіймала орланів за шиї, зараз вони вже наздогнали оскаженілого морава і летіли прямо над ним.

І тут у Раса очі полізли на лоб. Івейна випросталася і почала обережно підніматися на ноги. Пресвітла Мати, що ця дівчина робить? Зараз не втримає рівновагу і полетить вниз головою, він точно не встигне перехопити, ну, хіба що орлани встигнуть.

Але Івейна досить міцно стояла на ногах і впевнено балансувала. Раптово Рас завмер, на мить йому здалося, що дівчисько перекинеться зараз, точнісінько як принци, розкине руки і почне провертатися в повітрі. Він навіть головою струснув, проганяючи видіння.

Однак дівчина не стала перекидатися, вона почекала, поки орлани протягнуть трохи вперед, а потім просто стрибнула вниз прямо на спину морава. Через мить вона вже сиділа в сідлі, обхопивши звірюгу за м'язисту шию, погладжуючи її і намотуючи на руку поводи. Морав ще кілька разів сіпнувся, а потім затих і слухняно почав знижуватися, керований тонкою, але впевненою рукою.

Вони опустилися на широку галявину, Рассел зліз з свого морава, взяв під вуздечки всіх трьох тварин і відвів подалі під дерева, зараз зволять приземлитися наслідні принци, навіщо тварин зайвий раз нервувати. Морав, спійманий Івейною, вже заспокоївся, але його боки все ще дрібно тремтіли, і вуха насторожено стояли стирчком.

У небі пролунав гул, дракони закрутили над галявиною і, ламаючи гілки, гепнулися вниз, незграбно закинувши розчепірені лапи. Рас зайшовся в нападі кашлю і відвернувся, сподіваючись перестати сміятися, поки принци приймуть людську подобу. Івейна, закусивши губу, співчутливо дивилася на драконів, що борсалися і рикали один на одного на галявині.

— З хвоста його високості злізьте, ваше високородіє! — здавлено крикнув Рас і знову відвернувся, втираючи сльози. Дракони ще поричали, поухали і, нарешті, вигнувшись, перетворилися на принців, а ухання плавно перейшло в дикий регіт.

— Я ж гарчав тобі, безглузда твоя голова, що ти на хвості моєму лежиш — зігнувшись навпіл і стрясаючи рукою перед носом у стогнучого геронського спадкоємця, сипів Дастіан, — а ти заладив: «Давай, першим перетворюйся, давай першим…»

— Рас, — ледве вичавив з себе Ейнар, — Рас, це був його хвіст! Я-то гадав, на корч задом напоровся, — і він знову зайшовся від реготу. Які двадцять два, Пресвітла Матір, та цим очманілим хоч би до тридцяти років повнолітніми зробитися!

Перелякане «Ох!» відволікло Рассела, він повернувся і побачив, що Івейна закрила обличчя руками і сховалася за деревом. Пітьма з цими наслідними поганцями, він зовсім не подумав, що принци красуються посеред галявини в чому мати народила, бідна дівчинка, в кінець її засоромили!

— Одягніться, ваше високородіє, майте совість, — докірливо промовив він, кидаючи принцам вузли з одягом, — і вам, ваша високосте, не вистачало ще перед підданими голяка ходити. Дівчинку зовсім у фарбу увігнали.

— Стривай, Ейнаре, — немало не бентежачись, вигукнув Дастіан і застрибав на одній нозі, намагаючись потрапити іншою ногою в штанину, — ти хочеш сказати, твоя подруга дитинства жодного разу не мала щастя споглядати твій голий зад? Ти що, перед нею жодного разу не перетворювався?

— Один раз, — знехотя відповів Ейнар — та й то в глибокому дитинстві. Коли вогнем плювався. Ми тоді дуже злякалися обидвоє, про мій зад ніхто і не згадав. Ів, — покликав він — і Рассел з подивом, змішаним з таємною радістю, зрозумів, що Ейнар Астурійський теж вміє ніяковіти, —давно не бачились, Іві! Дякую, що зловила мого морава. Це було так спритно! А ти коли навчилася літати на орланах?

Дівчина вийшла з-за дерева, вона вже впоралася з хвилюванням, але зворушливий рум'янець ще покривав бліді щоки. Іві несподівано витончено вклонилася обом спадкоємцям.

— Ваша високосте аміран Дастіан, ваше високородіє принц Ейнар!

— Дуже радий познайомитися з вами, сенаріна Верон, — чемно вклонився Дастіан і м'яко поправив, — тільки не аміран, Івейно, а принц. Мій дядько, амір Болігард, був такий добрий, що оголосив мене своїм спадкоємцем, але я не Вогнедишний, тому в черзі на престол я на одному щаблі з іншими спадкоємними принцами Андалурсії. У Ейнара і то більше шансів, він єдиний, хто видихав вогонь.