Читати книгу - "Людина, Ольга Кобилянська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Iдiть, Катре, iдiть; ви знов пересаджуєте!
- Так? Пересаджую? Дай, боже, стiльки щастя моїм дiтям та й унукам, скiльки брехнi я наговорила! З мiсця най не рушуся, коли се неправда! Але чоловiковi можна таке робити, на те вiн i чоловiк… Земля пай му пером стане! Щодо мене, - додала нараз голосним шепотом, близько приступаючи до Олени, - то я вам бажаю за те, що читали листи вiд моєї доньки, щоби ви стали панею молодого пана фештера. Чую, купив знов вiд пана барона з П. яловицю. Два роки минуло їй навеснi. Червона з бiлими латками… за вiсiмдесят п'ять з. р. [41] Такої ще наше село, мабуть, i не видiло. Ну, але зате вже вона й вiд барона… Тепер бiжу далi.
Вона поступила пару крокiв уперед, станула однак знов, наче вкопана.
- Ну, i була б забула вам сказати, що панич пана професора i панi професорки теж приїхали. Не той молодший, а старший, той, що дивиться зизом [42]. Боже, прости менi грiхи мої (вона голосно по устах ударилась), се вiн, мабуть, вiд науки обiрвав. Так, так, се певно, що так… Щоби, було, не здурiв… Син нашого дяка оповiдав одного разу, що якийсь так багато вчився, що аж здурiв. Той старший, знаєте, той дуже крутиться коло чорнявої панни нашого панотця. То теж добре панство. Завсiгди дає менi молока, коли моя корова перестає доїтись. Дай їй, боже, панування! Майтеся гаразд! - I попленталась вона скоренько, як на старi ноги.
Олена дивилась довго байдужно за нею. Далi вернулася звiльна у хату… Трохи згодом пiшла цiла родина до церкви…
***
Того самого дня по обiдi зiйшлися гостi, запрошенi Оленою i її родичами: старi вчителi з синами, надлiсничий, священик iз родиною i молодий Фельс. Забава розпочалась, як се звичайно буває на Великдень, їдженням "свяченого". Старi бажали собi притiм обопiльне усього добра, здоров'я, потiхи з дiтей та унукiв. Згадували сумно давнi добрi часи i запечатували довгi бажання голосними поцiлуями. Опiсля складали бажання старi молодим, а коли вже молодi собi складали бажання, тодi виступили на їх очах сльози. Вони споглянули на себе глибоким зрозумiлим поглядом i оставили "любу молодiж" саму.
Нiхто не мiг гордитись того дня таким гумором, як Олена. Нiхто не жартував стiльки, що вона. Нiхто не мiг мiрятися з нею дотепами. Очi Фельса так i впилися в її гнучку стать, в її гарне лице з незвичайно сяючими очами. Коси спустила вона нинi на плечi i здавалась о багато молодшою. Його визначувала вона замiтно: ледве, що вiдступала вiд нього. Для кождого з його дотепiв мала привiтну усмiшку i визиваючий погляд; а присутнi знали з "певнiстю", що з них вийде "пара", i то пара рiвної краси. Обоє високi, гарнi. А вiн - о, вiн знав, що не належав до "перших-лiпших". Панi надлiснича не потрiбувала йому того й казати. Не був вiн нi слiпий, нi глухий…
- Знаєте, панно Олено, - оповiдав їй, мiж iншим, iз щасливим усмiхом, - що я придбав собi уже до вiсiмсот з. р.?
- Думаєте, що менi не звiсно, що ви знаменитий господар?
- З того куплю собi урядження до мого помешкання.
- Воно буде, без сумнiву, хоч не коштовне, однак, певно, гарне.
- О, панно Олено!
Вiн глядiв на неї сяючими очима, i вiдгорнув з чола своє гарне, густе волосся. Був зворушений. Вона смiялась напiвсвавiльно, напiвнасмiшливо - сама теж несупокiйна…
Iринка виглядала дуже утомлена. Неустанно слiдила за сестрою, її тайну викрила вона давно, i її се болiло несказанно. Зразу старалась вона цiлий план тайком розбити; пiзнiше говорила прямо з Оленою. Та однак просила її коротко й дуже рiшуче, щоб їй не перешкоджала.
- Я не маю вже нiчого до страчення, - говорила нервовим голосом, - а вам усiм треба пристановища…
- Я не можу прийняти твоєї жертви, - вiдповiла Iрина у глухiй розпуцi i плакала.
- Се не задля тебе, серденько, а так, задля родичiв… - потiшала її Олена, причiм виминала її погляд. В дiйсностi була Iринка головною причиною цiлої притичини. Олена любила пристрасно сю тиху, нiжну женщину, котра ще й хоровита, була б i пропала без неї.
Тривожно слiдила з того часу Iрина тi, як Олена казала, "лови". А нинi… нинi була Олена наче пориваюча. I нинi мусило все рiшитись.
Iрина усiла до фортеп'яну i заграла механiчно якийсь там танець. Вiн приступив ближче i, спершись на фортеп'ян, дивився на ню.
- Ви прецiнь дуже подiбнi до панни Олени! - обiзвався нараз.
- Гадаєте, - замiтила вона привiтно.
- Так. О, панна Олена - пречудна особа!.. Чий се фортеп'ян? - спитав трохи згодом.
- Олени…
По його лицi промайнула немов блискавка, i вiн знову звернувся до Олени.
Нетерпеливо дожидала молода жiнка вiд'їзду гостей, особливо ж Фельса. "Коли б лише не освiдчився", - думала неустанно. Крiм того, була нервова i сього вечора дуже утомлена. Старший син учителiв видобував перед нею все своє знання. Маячив про рiзнi системи виховання. Заявив з притиском, що читав теж Песталоццi "'Wie Gertrud ihre Kinder lehrt" [43] i що хоче ще лише J. J. Rousseau "Еmilе" [44] переглянути, його мати, худа костиста особа, стрiляла за ним лютими очима. Вдовиця була гарна, - вiн самий ще молодий. Однак вдовиця не внесла ще нiколи другому чоловiковi щастя в дiм… Се знала вона ще вiд своєї небiжки бабунi…
Було вже пiзнiм вечором, як гостi попрощались. Олена шукала десь у третiм покої за якоюсь хусткою, щоб провести трохи надлiсничих, коли се нараз Фельс появився нечутними кроками теж у покою i бiля неї. Вона переходила власне коло вiкна й заглянула в нього.
- Яка знов нинi чудова нiч, - завважила стиха напiв до себе, напiв до нього.
- Гм?.. Що?..
- Настала знов чудова нiч, - повторила знов пiвголосом.
- Чому? Тому, що мiсяць i зорi так ясно свiтять?
- Може, й тому. Красу i взнеслiсть у природi можна лiпше вiдчути, як описати. Не вiдчуваєте ж ви того, пане Фельс?
- Не знаю. В тiй хвилi я вiдчуваю що iншого.
Голос його звучав м'яко. Вона поглянула на нього й перелякалась, його лице було блiде геть аж до густого волосся, наче б уся кров iз нього зникла. Голубi, звичайно безвиразнi очi палали гарячим огнем, її холодом обняло. Знала нараз, що сталося те, до чого вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.