Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

«Як убили Богдана красні, то не дали і й поховать його, — розповідала землячка отамана Оляна Ялисеївна Чернявська. — Викинули скалічене тіло коло ставу, і собаки тиждень кишки його тягали по селу. Так розказували мені моя мати, Лапай Одарка, 1875 року народження».[74]

А К. Федоренко стверджував, що отамана поховали «біля дороги навпроти економії в Олександрівці. Там довго дерев’яний хрест стояв, а потім десь дівся».[75]

Яків Якович Вітер зі Старої Осоти стверджував, що Богдана поховали край дороги, при в’їзді на Поселянівку. «Довго стояв хрест, — згадував він, — і не стало його, як будували після війни дитячий санаторій».[76]

К. Федоренко вважав, що Богдан загинув «по-дурному». Напевно, так і було. Але якби Богдан був розсудливим, то ніколи б не став отаманом. Адже для здорового глузду «божевіллям» є виходити на прю з московською ордою. А Богдан зі жменькою хоробрих став на шляху дикої навали. І тому залишився в пам’яті народу.

Однією з тем української літературної класики була тема нещасливого кохання між дівчиною та хлопцем різних верств.

Чи не в усіх випадках класики української літератури ставали на бік закоханих і недоброзичливо змальовували багатих батьків, які погорджували біднішою родиною. Відтак і читач співчував закоханим та бажав успішної розв’язки роману.

Чи правильні настанови українських класиків?

У минулі часи поняття «багатій» було чи не синонімом слів «родовитий», «шляхетський». І «погорда багачів» була не стільки демонстрацією зневаги, скільки засобом збереження шляхетських родів, що й лягали в основу еліти нації, яка тільки животворить, будує бастіони існуючої чи закладає підмурівок майбутньої держави.

Панас (Охтанась) Келеберда народився в лютому 1888 року в с. Вереміївка Золотоніського повіту Полтавської губернії. Він вважався сином Василя Артемовича Келеберди і Федосії (Хтодоськи) Григорівни, в дівоцтві теж Келеберди.

Але справжнім його батьком був Дмитро Васильович Келеберда, по-вуличному Панич (походив із заможної родини, казали, дворян, та швидше за все — з козацького старшинського роду). Оскільки батьки Дмитра не захотіли мати невістку з біднішої від них сім’ї, то вінчання Дмитра і Федосії в останню мить зірвалось. І Хтодоська стала покриткою.[77]

Її взяв за дружину Василь Келеберда, дальній родич Дмитра Панича. Василь хворів на епілепсію, і за нього жодна вереміївська дівчина не хотіла виходити заміж. А може, батьки забороняли.

Федосія була гарною жінкою — як вродою, так і характером. Стосунки в неї з чоловіком склалися дуже добрі — як-не-як восьмеро дітей народила йому. Подружжя жило у Вереміївці на кутку Погорілому, у місцевості, яка називалася Приліпка. Тут, над Дніпром, біля пристані Івана Богуна, і народився майбутній отаман.[78]

Щодо родового прізвища. В його основі — два тюркських слова: «калі» (брудне, нечисте) і «берда» (зброя). Отже, «калі берда» дослівно означає «брудний (чорний) зброєносець». Оці «чорні зброєносці», найнижчі за станом у кримських татар, були передовими загонами у кримськотатарської орди. Під час наступу вони не мали права відступати: саме їм належало першими гинути в бою, бувало, що і — в разі відступу — їх знищували свої ж. Так що хоробрість для них була засобом виживання…

Етимологічний словник української мови фіксує два вислови: Келебердянський шлях, пов’язаний із назвою села Келеберда, що нині в Кременчуцькому районі Полтавської області, та келебердянська верста, що у первісному значенні означало «високий верстовий стовп на шляху». Згодом ідіома «келебердянська верста» означала «високу людину».

І справді, синьоокий красень Охтанась був високого зросту і міцної статури. Мав веселу вдачу, був задерикуватий і хвалькуватий. В основі цих рис характеру, безперечно, лежала величезна фізична сила — «кінські підкови він ламав, як сірники».[79] Хіба дивуватися, що 1912 року на призовному пункті в Золотоноші Панас був зарахований до команди артилеристів. Вийшовши з комісії, він виклично вигукнув:

— Хто на молодця, поборотись на поясах?!

Після того як він поборов п’ять чи шість хлопців, до нього підійшов кремезний, але трохи нижчий ростом призовник. Почали змагатись, але збороти один одного не змогли. Після двобою невідомий силач запитав Панаса, куди його зарахували, в яку команду. Панас відповів:

— Тягати гармати!

— А мене на Чорноморський флот, якщо бажаєш, я зроблю так, що і ти будеш моряком.

Повернулись вони знову до комісії — і справді Панасові змінили команду на флот. Так він став матросом.[80] Служив спочатку в Одесі, брав участь у революційних подіях 1917 року. Очевидно, був помітною фігурою, оскільки навіть увійшов у літературу, ставши прототипом «негативного» літературного образу — боцмана-українця Кобзи у драмі комуністичного вислужника Олександра Корнійчука «Загибель ескадри». Панас під час служби справді мав прізвисько Кобза.