Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

Французький винахідник Нуазе в свої тридцять два роки залишався геніальною дитиною. Побивши горщики з однією паризькою електронною фірмою, він подався шукати щастя за океан. Такому спеціалістові, як Франсуа Нуазе, в Новому світі не довго довелося шукати роботу. Компанія “Дженерал електронік” вхопилася за нього обома руками.

Своєю мрією Нуазе вважав електронного робота, який тільки тим і одрізнявся б від людини, що виконував би весь об’єм як фізичної, так і розумової праці значно швидше й краще, ніж людина.

До того ж Нуазе мав намір наділити своє дітище повним комплексом емоційної сфери людини.

Керівництво компанії не могло не зацікавитися роботою Наузе. Справжній робот, не електронна коробка, не скриня, набита електронним начинням, з краб’ячими клешнями замість рук, а робот майже як людина чи навіть і більше як людина, що може бути краще? Такими роботами через кілька років можна замінити робітників біля верстатів, шахтарів у шахтах, шоферів за кермом. Такі роботи підуть служити до поліції, до армії, на флот! Нуазе були створені чудові умови для роботи, він став повновладним господарем гарно обладнаної лабораторії. Але не встиг Франсуа по-справжньому віддатися роботі, як його викликали до шефа й поставили умови:

— Ніяких емоцій! Робот мусить філігранно виконувати ту чи ту роботу, але емоції йому ні до чого. Вони тільки заважатимуть йому.

— А коли ви захочете зробити з нього вбивцю? — розчервонівшись, випалив Нуазе.

— Хоч убивцю, хоч кого, то не ваша турбота, ваш винахід належить компанії, і компанія вам забороняє експериментувати з емоційною сферою. Чого доброго ви за рахунок фірми почнете продукувати святенників чи вчителів недільних шкіл.

Франсуа шаленів від люті, грюкнув дверима і… втік. Так, так, буквально втік, бо, розірвавши контракт з компанією, він мусив би заплатити шалені гроші, яких у безглуздого Франсуа ніколи не водилося.

І тут його знайшов Живокіст і буквально заманив на борт “Менхасетти”. Наївний і по-дитячому романтичний француз захопився пропозицією Живокіста. В Живокіста він побачив перш за все видатного хіміка, винахідника пластрола. Альфа-пластрол твердий і міцний, як криця, легкий, як корок, і бета-пластрол м’який і еластичний, але такий же міцний і легкий, як пластрол-альфа — чи можна було знайти кращу сировину для виготовлення вимріяного робота!

Мечислав обладнав для Нуазе чудову лабораторію, кожна вимога Нуазе виконувалася негайно. Нуазе ніхто не заважав, і Нуазе міг би вважати себе щасливим.

Робота над Аполлоном посувалася швидко. Нуазе назвав свого робота Аполлоном, бо поклав собі зробити його струнким, гармонійно складеним, гарним і… розумним. Франсуа вважав, що людина із статурою Венери не може бути перекупкою, а людина із статурою Аполлона не могла стати шахраєм чи вбивцею.

Наївний винахідник міцно тримався своєї теорії: у чудової тілом людини мусить бути такою ж чудовою душа. Бідолаха, він народився по війні, і йому не довелося бачити блакитнооких, струнких і красивих гітлерівських гестапівців.

…Нуазе тішився, як дитина, своєю “волею”. Він, затворник на “Менхасетті” (добровільний самітник, як йому здавалося), був щасливий з того, що ніхто не втручався в його роботу.

І ось одного разу до його лабораторії зайшов Живокіст. Він довго мовчки спостерігав за монтажем Аполлона і нарешті запитав:

— Як ви назвали свій витвір?

— Аполлоном.

— Назвіть його краще Мідасом К Він мусить уміти розшукувати золото, як магніт залізо.

— Для чого?

Мечислав не відповів, а тільки розреготався. Потім він надумав покепкувати з Франсуа.

— А може, ваш витвір нездатен шукати золото?

В Нуазе обурився винахідник. Він поклав собі довести Мечиславові, на що спроможний його Аполлон…

Але з того дня теплих взаємин між ними більше не стало. Нуазе трохи запізно, з гіркотою зрозумів, в які лабети він потрапив. Одначе поклав собі не виступати.

…Тепер Мечислав наказав:

— Позовіть Мідаса!

1 Мідас — міфічний цар із стародавньої грецької міфології. Він був надзвичайно зажерливий, особливо до золота. Йому хотілося, щоб усе, до чого він доторкнеться, ставало золотим. Боги задовольнили його бажання, і він помер з голоду, бо навіть хліб у його руках ставав шматком золота.

— Аполлона, ви хочете сказати?

— Я сказав те, що хотів сказати!

Мечислав більше не церемонився. Нуазе поманіпулював приладами, й до каюти увійшов Мідас.

“Обличчя” робота було незугарне, але Живокістові здалося, що воно має навіть якийсь вираз. Там, де у звичайних серійних роботів блимали індикаторні лампочки, в цього були вмонтовані сині-сині очі. Правда, очі були мертві. Робот стояв перед Живокістом голий, як Аполлон, високий, як гренадер, і мовчазний, як кам’яний гість.

Живокіст зневажливо махнув рукою, і тої ж миті робот застережливо ступив уперед.

В очах Франсуа засвітилася батьківська ласка.

— Бачите, ви зробили різкий рух, а Мідас зрозумів, що ви загрожуєте мені, й кинувся мене захищати. Це він уміє, а загалом Мідас ще дурненький.

— По-моєму, він і справді придуркуватий, — пхикнув Мечислав.

— Він не такий уже й придуркуватий, — образився Франсуа за своє дітище. — Дивіться!

Він вийняв із кишені жменю якихось кілець, схожих на жетони для автоматів, і, покрутивши тим добром перед носом у Мечислава, пожбурив жетони в протилежний куток каюти. Мідас, не чекаючи команди, пішов туди, де розсипалися жетони. Спритно, як людина, він спочатку нагнувся, потім присів і почав швидко-швидко перебирати жетони. За хвилину він повернувся і простяг Мечиславові два жетони. Вони були золоті…

— Будь ласка, можете непомітно дряпнути золоті жетони й знову змішаємо їх…

— І трохи ускладнимо дослід, — запропонував Мечислав. — Я пропоную вийти на палубу.

Був сіренький, атлантичний деньок, сіялася мряка, вали масно вилискували своїми чорно-зеленими боками. Ні найближчих затоплених кораблів, ні низьких берегів острова Сібл, ні навіть маяка не було видно. Балансуючи по похилій палубі, Нуазе і Живокіст підійшли до фальшборту, ззаду за ними стояв Мідас.

Мечислав пошпурив за борт усі жетони, й Мідас, як добре тренований