Читати книгу - "Шалені шахи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А хто мені заплатить?! — поцікавився трактирник.
— Імперська скарбниця, — відповів війт[24].
Злодійкувато озирнувшись на князя Дмитра Федоровича, хазяїн засичав:
— Представникові імператорської влади я не можу не підкоритися... Атож, я просто зобов'язаний підкоритися!!! Доведеться відкрити...
— Бреше він усе, не бачити тобі казенних грошей, — відмахнувся Анджей. — Безсовісно бреше!.. Хто відповідає за законність усього того неподобства, що тут і зараз коїться: староста, війт, кат?!
Але хазяїн трактиру явно вагався.
— А може, ви все–таки розбійники? — звернувся він до небезпечних постояльців, водночас боязко позираючи на двері.
— Я — Литовський князь, їду в Рудницький замок на запрошення його світлості пана Яна Амора Тарновського. Чув про такого? — проревів Сангушко.
Трактирник прикусив язика. Тоді князь видобув зі шкіряного мішечка на поясі десяток золотих монет і тихо зашепотів товстунові на вухо, попутно сунувши гроші йому в руки:
— Послухай–но, добра людино, допоможи нам вийти звідси непомітно, от і все, чого ми просимо.
У цей час із вулиці долинула бадьора команда:
— Налягай!
Двері жалісливо затріщали. Трактирник з жахом подивився у бік входу, потім тихо зашепотів, пришльопуючи товстими губами:
— Там, у підвалі, є таємна кімнатка, через неї можна вийти на сусідній двір. Скоріше!..
Така раптова зміна в поведінці трактирника здалася Анджею підозрілою, однак вибирати не доводилося. Не роздумуючи, князь та охоронець кинулися слідом за ним. Хазяїн же на ходу підхопив і запалив свічковий недогарок, після чого спустився в курний сирий підвал.
— Он де ваш порятунок, — товстун махнув рукою на маленькі дверцята в стіні. — Там дуже тісно, тому туди увійде тільки хтось один.
— Ви йдіть, ваша милосте, а я їх тут затримаю, — не роздумуючи, мовив Анджей.
— Стривай, стривай–но... — почав князь, одразу второпавши, що при наявності виходу в сусідній двір розмір приміщення за дверцятами не має особливого значення. Однак трактирник грубо перебив їх, вигукнувши:
— Один нехай іде далі, а інший залишиться тут! Ви ж чули, що війт Кухта обіцяв нікого не чіпати?
— Спасибі тобі! — щиро подякував йому Дмитро Федорович і кинувся в рятівну лазівку. Трактирник спробував зачинити за ним дверцята, однак величезні сильні руки охоронця відіпхнули його убік.
— Ти, головне, не поспішай, я із князем піду, — пробасив Анджей.
— Але цей хід не для всіх!..
— Говори, що хочеш, але я піду з паном. Зрозумів?! — гримнув охоронець.
— Що ж, як завгодно, як завгодно...
Двері за Анджеєм миттю зачинилися, у трохи заіржавілому замку прорипів ключ. Втрапивши у повну темряву, утікачі розгубилися. Потім Дмитро Федорович щосили наліг на двері, однак відчинити їх не вдалось. І тут до бранців донісся бекаючий голос трактирника, ослаблений перегородкою й відстанню:
— Поважний пане Адам, я виявив кмітливість і замкнув злочинця у своєму підвалі. Як гадаєте, чи можу я розраховувати на винагороду?
Що відповіли негідникові ззовні, Дмитро Федорович не розчув. Йому здалося, що від розпачу він негайно ж втратить розум, але мозок навпаки запрацював з божевільною швидкістю.
— Ах ти ж юдо клятий, даремно ти проти мене пішов!!!
Князь Сангушко проревів так голосно, щоб його напевно почули. Після чого скомандував Анджею набагато тихіше:
— Ламай двері й не барись!..
Двічі вмовляти силача не довелося: він обрушився на дошки всією своєю міццю. Із шостого удару двері з тріском репнули й розвалилися навпіл. Мружачись від денного світла, що після темного підвалу здавалося надзвичайно яскравим, Дмитро Федорович та Анджей вирвалися з пастки. У кухню вбігли саме в той момент, коли трактирник і його челядники намагалися розтягнути барикаду, щоб відкрити вхідні двері.
Анджей вхопив зі столу перше, що трапилося під рукою (це був горщик з якоюсь їжею) і жбурнув у голову віроломному трактирнику. Від удару об голову горщик розлетівся на всі боки феєрверком глиняних черепків і недоїдків. Стогнучи, хазяїн повалився на підлогу, нажахані челядники розбіглися.
Тим часом люди пана Зборовського продовжували наполегливо гепати в тріснуті двері, супроводжуючи кожен удар лайкою й погрозами. Дмитро Федорович із презирством глянув на трактирника.
— Нагору! — крикнув Сангушко й кинувся по сходах на другий поверх. Анджей із задоволенням завдав би зрадникові–юді ще більшої шкоди, однак переслідувачі ось–ось могли ввірватися у трактир, тому охоронець лише презирливо сплюнув на підлогу й побіг нагору слідом за паном.
На другому поверсі Сангушко й Анджей вскочили в маленьку кімнатку, ретельно закрили на засув дубові двері, присунули до них спочатку шафу, потім ліжко. З коридора вже долинав тупіт безлічі ніг: переслідувачі піднімалися сходами.
Князь підійшов до вікна, відкрив його, вибрався назовні, виліз на вкритий льодом дах. Ноги заковзали по черепиці. Щоб не впасти, Сангушко зняв сап'янові чобітки й заткнув їх за пояс. Слідом поліз Анджей, але відразу ж послизнувся, голосно скрикнув і ледь не зірвався вниз. В останню мить Дмитро Федорович встиг схопити козака за руку й утримати від падіння.
Поруч із трактиром знаходилася альтанка, оповита товстими виноградними лозами, на яких о цій порі року не було жодного листка. Коли під напором переслідувачів затріщали вхідні двері в кімнату, утікачі перескочили на дах альтанки й по лозах спустилися у внутрішній дворик. Перше, що побачили тут — це віз, навантажений глечиками, ящиками й кошиками. У віз були запряжені два величезних воли.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.