Читати книгу - "Шалені шахи"

— І як ти вчинив далі? — сумно спитав Дмитро Федорович.

— Замкнув хлопчиська в прикомірку й відразу ж до вас кинувся.

Нічого не відповівши, Дмитро Федорович повернувся в кімнату, спочатку кинувся до розчахнутого вікна, але, трохи подумавши, попрямував до сусіднього — прикритого віконницями. Відтіля обережно, через шпарини оглянув прилеглу територію. З вікна другого поверху відкривався прекрасний краєвид на вулицю: звідси як на долоні проглядалася більша частина центральної площі Лисок–над–Лабою. Поки все тихо... Князь дещо заспокоївся й звернувся до охоронця:

— Спасибі, Анджею, ти все зробив правильно. Терміново буди інших, нехай збирають речі, сідлають коней. Ми відправляємося в дорогу.

Анджей негайно побіг виконувати доручення Сангушка. Незабаром речі були зібрані, коні осідлані. Тоді в очікуванні сигналу на від'їзд служники вирішили трохи підкріпитися. Трапеза була в самому розпалі, коли до них приєдналися князь із княгинею.

Дмитро Федорович був одягнений у жупан і дорогий дорожній кунтуш[23], прикрашений великими ґудзиками–самоцвітами й облямований соболями, на ногах князя красувалися м'які сап'янові чобітки. Княгиня також вдяглася по–чоловічому й стала схожою не на тендітну молоду жінку, а на витонченого хлопця–пажа. Однак подружня пара навіть не встигла приступити до їжі, коли в трактир увірвався один з козаків і з порога загорлав:

— Вони незабаром будуть тут! Треба їхати!

Анджей підскочив на місці.

Дмитро Федорович завмер із чашею в руці й, судомно ковтнувши, ледве вичавив із себе:

— Хто?..

— Зборовський і його люди!

— Прокляття!!! — скрикнув Сангушко.

Олена придушено зойкнула й заплакала. Дмитро Федорович ніжно обійняв княгиню, дбайливо обтер сльози з її щік і ласкаво зашепотів на вушко:

— Не бійся, кохана моя дружинонько, все минеться. Для нас головне — до замку дістатися, там ми будемо в безпеці...

Олена поступово заспокоїлася. Щоб не налякати її ще сильніше, князь звернувся до старого служника:

— Остапе, бери всю охорону і негайно доправ княгиню й Марисю в замок.

Наостанок міцно поцілував дружину, підштовхнув її до виходу й крикнув на прощання:

— Їдь спокійно, кохана! Зустрінемося в замку!

Княгиня під охороною служників терміново відбула, із князем же залишився сам лише Анджей. Попереджені охоронцем, трактирні челядники забралися геть від гріха подалі.

За деякий час іззовні долинув потужний тупіт копит. Анджей кинувся до вікна, але одразу ж відсахнувся.

— Пане, вони вже тут...

— Не бійся, Анджею! Нехай заходять, ми їх затримаємо.

— Навряд чи, — приречено мотнув головою челядник. — Надто вже їх багато.

Тепер до вікна підійшов Дмитро Федорович і побачив, що по дорозі до трактиру щодуху нісся загін: з півтора десятка вершників на чолі з Мартином Зборовським, за ними на пристойній відстані бігла мало не сотня міцних селян, озброєних першим–ліпшим господарським інвентарем, що підвернувся під руку: сокирами, вилами, ціпами, а то й просто дрючками. Окремо трималися ще з десяток вершників імперської кінноти.

— Швидше до входу! — закричав Дмитро Федорович. — Тягни меблі до дверей, це хоча б трохи затримає їх!

Разом з Анджеєм князь перевернув найбільший стіл, і вони спробували забарикадуватися. Однак тут стривожені трактирні челядники висунулися з кухні й завмерли, мовчки притулившись до стін, кидаючи здивовані погляди то на князя з його охоронцем, то на двері.

— А вам що тут потрібно?! — заревів розлючений Сангушко. — Сказано ж було, забирайтеся звідси по–доброму...

Зненацька з'явився господар закладу — пузатий трактирник і забелькотів:

— Шановний пане, що таке ви робите?..

— Там грабіжники!!! Розбійники!!! — гаркнув молодий князь. — Допоможи підперти двері! Або хочеш, щоб негідники увірвалися зараз сюди?!

— Ні–і–і... Я–а–а... Ме–е–е... — трактирник був украй здивований. — Ви впевнені, пане, що там лиходії?

— Так!!! Упевнений!!! За дверима розбійники й убивці!!!

— А якщо ви помиляєтеся, пане?.. — не вгамовувався хазяїн.

— Тобі, торгашеві, докази потрібні?! Тоді відкрий їм, вони миттю порубають тебе на капусту, а майно твоє розтягнуть! — підтримав свого пана Анджей. Трактирник не знайшов, що відповісти. У цю мить люди Зборовського забарабанили у двері ззовні.

— У нас закрито! — заволав хазяїн, водночас задкуючи до кухні, що здавалась йому рятівною.

— Та не може бути! — долетів через двері нахабний нетерплячий вигук, після чого пролунала команда: — Налягайте потужніше, хлопці! Ламайте кляті двері, якщо потрібно!

— Чув? — Дмитро Федорович штовхнув у бік трактирника. — Я ж казав, що це розбійники!..

У двері знову вдарили, але не надто сильно. Потім після невеликої паузи вдарили дуже потужно, від чого затріщали зламані дошки. Втім, двері все–таки встояли.

— Агов, припиніть зараз же! — істерично заверещав трактирник.

Чергового удару не було. Ззовні не дуже голосно переговорювалися, тому слів було не розібрати. Користуючись цим, Дмитро Федорович подав знак челядникам, щоб вони продовжили підтягувати до дверей меблі.

— Відчиняйте негайно! — раптом пролунав ззовні голос самого пана Мартина Зборовського.

— Забирайтеся!!! Ми сьогодні не працюємо!.. — відчайдушно заволав хазяїн. За дверима знов почали радитися, потім відтіля долинув незнайомий грізний голос:

— Іменем імператора Фердинанда, в особі представника імператорської влади гейтмана Матеса Вахтеля, відкрийте негайно! Ми, рихтар Адам Кухта, а також кат Матей Зоуфалий, прибули сюди заарештувати і стратити найнебезпечнішого державного злочинця. Нам повідомили, що він ховається у вашому трактирі. Відкрийте, й окрім цього