Читати книгу - "Клас пані Чайки"

— І я ні, — мовила Каміла.

— Здається, ти до нього небайдужа, — Малгося посміхнулася й хотіла ще щось додати, але цієї миті пролунав дзвоник.

До класу увійшла решта учнів, а за ними — учителька англійської, Міледі. Каміла уважно придивлялася до кожного. Може, хтось із них поклав слоника до рюкзака на прохання Кшисека? Але обличчя однокласників були такими, як звичайно. Тоді Каміла подумала, що це міг зробити Мацек, бо ж він Кшисеків родич. Та навіть якщо це так, годі було про щось довідатися.

Почався урок, але Каміла не слухала. Розглядала слоника, наче це мало допомогти розгадати таємницю. Її задуму порушило англійське питання: — Що це таке?

Каміла підвела погляд. Міледі підбадьорливо посміхалася й чекала на відповідь.

— Я не знаю, — зізналася дівчина.

— Не знаєш? Я певна, що здогадуєшся! — Міледі продовжувала усміхатися. Учні знали, що вона завжди високо оцінювала участь у розмові на уроці. Вчителька постійно повторювала, що неможливо вивчити мову, якщо не почати думати й говорити англійською. Навіть, якщо помилятися на кожному кроці.

— Це «валентинка»! — пролунав голос Каськи в кінці класу. Вічно вона лізе в чужі справи. Крім того, їй вочевидь кортіло долучитися до розмови й виправити оцінку.

— Від кого? — поцікавилася Міледі.

Каміла стенула плечима. Вже збиралася сказати, що не знає, але тут знову почувся здушений від сміху Касьчин голос:

— Це їй Чорний Міхал подарував.

Усі зареготали. А Каміла подумала: «Звісно! Тепер я точно знаю, що це Кшисек. А тебе, жабо, аж скрутило від люті й ревнощів».

Двох Міхалів у класі прозвали Чорним і Білим через колір їхнього волосся. Вони й були різними так само, як їхні чуприни. Чорний Міхал був справжнім красенем. Але на цьому, як уважали дівчата, усе й закінчувалося. На початку навчального року всі вони на нього задивлялися. Та вже за тиждень жодна до нього навіть не озвалася б. Тупий. Зарозумілий. Злостивий. Таке розповідали подружки одна одній. Каміла навіть не глянула на Чорного Міхала. У класі продовжували реготати, а Каська плутано, зате по-англійському, пояснювала, що Каміла отримала такий подарунок через свій талант лижниці, який вразив усіх, особливо Міхала. Вирізане з газети фото Каміли на лижах вмістили в шкільній газетці й повісили в коридорі біля канцелярії.

Після уроку Каміла підійшла до Каськи.

— Ну й дурниці ти мелеш!

— Ти про що? — здавалося, Каська справді нічого не розуміла.

— То ти настільки ревнуєш до Кшисека, що верзеш казна-що?

— Я? До Кшисека? — Каська витріщила очі. — З тобою все гаразд? Та наші стосунки давно в минулому. Такому далекому, як, приміром, середньовіччя. Коли я з ним крутила, то ти ще ляльками Барбі бавилася.

І, сказавши це, вона презирливо відкопилила губи й вийшла із класу.

— Вона просто пихата хамка! Не може змиритися, що Кшисекові я подобаюся, і шиє мені цього байдужого, зарозумілого ідіота! — Каміла труснула головою, аж гривка впала їй на очі. Відгортаючи волосся із чола, дівчина позирнула на Малгосю, яка поглядом показала їй, що хтось стоїть у неї за спиною. Каміла озирнулася й побачила Чорного Міхала. Якусь мить обоє дивилися одне на одного, а тоді Каміла знизала плечима й відвернулася.

Кшисек так і не з’явився в школі до кінця уроків. Через це історія зі слоником зробилася ще більше таємничою. На додачу Малгося обережно розпитала Мацека й виявилося, що він не клав згорточка до Камілиного рюкзака. Тоді звідкіля він там узявся? Малгосю це не дуже цікавило. Вона захопилася розмовою з Мацеком і не звертала уваги на Камілу, яка в шкільній роздягалці вже вкотре розглядала гіпсового слоника-лижника.

— А що ти взяв у бібліотеці? «Гаррі Поттера»?

— Е-е-е, я вже давно це прочитав, крім того, у мене є власний, — відказав Мацек, застібаючи блискавку куртки. Усі вже давно вийшли. У гардеробі залишилися лише вони.

— Усі чотири томи? — спитала Малгося.

— А скільки ти б хотіла?

— Всі знають, що їх має бути сім… — задерикувато відказала Малгося, штовхнула двері, і всі троє вийшли зі школи.

— Ну, гаразд. Але ж перекладено чотири. А ти всі читала?

— Усі!

— Я тільки фільму ще не бачив.

— І я ні, — Малгося знічено замовкла. «Запропонувати йому?» — подумала дівчина.

Але перш ніж вона сама відповіла собі на це запитання, Мацек несподівано запитав:

— То, може, сходимо? — хлопець поглядав то на одну, то на другу дівчину. — Мрійнице! — гукнув він Камілі у вухо. — Я тебе про дещо питав. Підемо на «Поттера»? Чи ти до завтра збираєшся витріщатися на цього слона?

— Ідіть самі, я не піду, — відмовилася Каміла і, кинувши коротке «па-па», побігла через дорогу.

Озирнулася. Малгося з Мацеком залишилися далеко й домовлялися про похід у кіно. Вони не помітили, як Каміла щодуху кинулася за знайомою постаттю, що видніла вдалині.

«Вдам, що я його випадково зустріла», — подумала Каміла, наближаючись до Кшисека.

— Привіт. Тебе не було нині. Але я отримала, — Каміла захекалась і ледве говорила.

— Привіт, — усміхнувся Кшисек. — Я аналізи здавав. А… що ти отримала?

— Слоника!

Каміла швиденько витягла фігурку з кишені. Зупинилися біля кондитерської.

— Гарненький, правда?

— Чесно кажучи, так собі, — відказав Кшисек, обертаючи слоника в руках. — Але лижник класний. Зовсім як ти! Звідки він у тебе?

Дівчина заніміла. Ще хвилину тому вона була переконана, що це Кшисеків подарунок, а тепер стояла з гіпсовим слоником у руках і не знала, що відповісти. «Ну й дурепа ж я», — думала