Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

— прояв мудрості. Наше завдання — щоб право зводилось більше до мудрості, ніж до науки»[43]. Але вимагати прояву мудрості від тисяч людей, що обіймають посади суддів, а тим більше від тих, кому недавно виповнилось 25 років, було б нереальним. Вимагати ж раціонального підходу, ґрунтованого на методології, що спирається на науку, — це цілком реально.

3. «Музыка таится не в черных значках, испещряющих партитуру, а в пространстве между ними». Наведені слова видатного радянського диригента Юрія Темірканова С. В. Шевчук вибрав як епіграф до своєї монографії «Судова правотворчість»[44]. Таке у національній традиції — доводити ідею, що стосується певної сфери людської діяльності, чи то до логічного завершення чи то до абсурду. Справа в тому, що музика — це такий вид мистецтва, який менше будь-якого іншого можна зрозуміти за допомогою логіки. Але С. В. Шевчук побічно стверджує, що тлумачення актів законодавства можна порівняти з тим мистецтвом, що є найбільш далеким від логіки. Ця думка С. В. Шевчука має глибокі історичні корені. Ще в сімдесяті роки XIX століття німецький професор Зиґмунд Шлоссман — представник школи вільного права писав (у викладенні А. В. Завадського): «При читанні «Фауста» або слуханні героїчної симфонії Бетховена діють не надруковані на аркушах паперу літери та ноти, а рефлекси, які з’являються в читачі чи слухачі; ці рефлекси не є складовою частиною самих «Фауста» і героїчної симфонії, а належать читачам і слухачам. Вони істотно обумовлені індивідуальністю осіб, на яких вони впливають; не в кожній голові світ видається пофарбованим в однаковий колір... Те ж саме відбувається при сприйняті закону... За закон вона (теорія тлумачення — Авт.) сприймає те, що суб’єкт тлумачення особисто взяв із цього закону. І думку суб’єкта тлумачення, його волю сприймає за волю закону»[45].

4. Ось що пишуть німецькі дослідники приватного права про правосуддя епохи пізнього середньовіччя в Німеччині: «Відповідно до традиції судді приймали рішення на основі усталених правових понять, практичної кмітливості, життєвого досвіду і знання справи, інтуїтивного розуміння того, що найбільшою мірою відповідає конкретній життєвій ситуації, яка була в них перед очима. Такий ґрунтований не на умовисновках, а на чуттєвому сприйнятті «органолептичний» метод здійснення правосуддя, який своїми коріннями сягав у далеке минуле, переважно перестав відповідати економічним і соціальним умовам пізнього середньовіччя, які ставали все більш складними, багатоманітними і заплутаними»[46].

Треба подумати над тим, чи не повторюється в Україні сьогодні цей німецький досвід трьохсотрічної давності.

5. Інтуїція займає панівне становище в праворозумінні. Інакше і не може бути в умовах, шли фахівці не володіють інструментарієм раціонального опрацювання нормативного тексту. Інша справа, що в цьому рідко хто зізнається. Лише Н. М. Ярмиш, що досліджувала філософські і теоретичні проблеми причинного зв’язку в сфері кримінального права, вичерпавши раціоналістичні засоби встановлення наявності чи відсутності причинного зв’язку, рекомендувала у складних випадках довіритись «лінгвістичній інтуїції»[47]. Забувається при цьому те, що колись сказав про інтуїтивне право Л. Й. Петражицький засновник психологічної теорії права: інтуїтивне право принципово залишається індивідуальним, індивідуально-різноманітним за змістом; за змістом сукупностей інтуїтивно-правових переконань інтуїтивних прав є стільки ж, скільки є індивідів[48]. Тому видається, що інтуїція непридатна для кінцевих висновків при тлумаченні актів законодавства, а на більш ранніх стадіях з’ясування змісту правових актів та їх окремих положень, що підлягають застосуванню, інтуїція може бути корисною. Іншими словами, інтуїція при правотлумаченні має істотне значення, але інтуїтивні міркування підлягають перевірці за допомогою раціональних засобів.

Тому при тлумаченні актів законодавства застереження «на мою думку», «з моєї точки зору», «видається» тощо є доречними, якщо після цього наводяться конкретні аргументи, що є результатом раціоналістичного опрацювання нормативного тексту.

Спокуса покластися на інтуїцію та на використання інших ірраціональних засобів при опрацюванні нормативних текстів є великою, бо це звільняє від напруженої інтелектуальної праці при роботі з нормативним матеріалом. Тож нормальним є посилання групи народних депутатів у конституційному поданні на ідею Конституції України, тим більше, що вони у своїй абсолютній більшості нездатні професійно опрацьовувати нормативні тексти. Але ж С. П. Головатий виконав величезну за обсягом дослідницьку роботу, суто раціональну за своїм змістам. Проте і він не утримався від того, щоб не звернутись до «духу» Конституції України. При цьому він забув сказати, що цей «дух» криється саме в принципі верховенства права[49]. Різниця в тому, що посилання на «дух» підштовхують до інтуїції і ірраціоналізму, а посилання на принцип верховенства права підштовхують до логіки і раціонального опрацювання нормативних текстів.

Ф. К. ф. Савіньї цитує Гете: «Я взагалі не зустрічав більш кепської претензії, ніж та, коли хто-небудь претендує на Дух, ще не зрозумівши і не освоївши Букву». Від себе Савіньї додає: «Тріумфом історичного дослідження буде, якщо вдасться Досліджуване як щось Пережите, викласти як таке, що безпосередньо розглядається, і якраз у цьому випадку обидва погляди, історичний і практичний, пронизують один одного. Але не завжди вдається розпізнати цей своєрідний дух історії, а намір працювати тільки заради цієї нагороди, і не менш цього, неминуче призводить до абсолютно поверхневого трактування, яке при пустих претензіях на дух на ділі є більш безплідним, ніж протилежне, суто матеріальне прагнення»