Читати книгу - "Поки Бог спить"

— Добрий день, друже Боримир.

— Здоров був. На базар зібрався?

— Може, й туди.

— Та і я ноги розімну трохи. Пішли.

Продираючись крізь юрбу, воїни рушили до відомого на весь світ торжища.

— Скажи-но мені, Данько, — обійняв Боримир його за плечі, — що ти чекаєш від цього походу? Взагалі, яка твоя мета?

— Як це? Звісно, я хочу здобути собі честі, а бояринові — слави. Що ще може бажати воїн?!

— Так воно так… Але хіба бояри не дорікали Святославу Войовнику, відомому войовникові: «Ти шукаєш чужі землі, а свою залишив без захисту». Чув, що половці розбили князя Новгород-Сіверського Ігоря? Чому ми не б'ємося з половцями, а дійшли чи не край землі?

Згадавши Ігорів похід, Данько спохмурнів. Образа здавила груди.

— Ми визволяємо Гроб Господній від невірних! — відбувся завченою фразою. — І ведуть нас найславетніші лицарі: Річард Левине серце, Філіп Святенник та Фрідріх Рудобородий!

— Га-га! Славетні лицарі! — зневажливо пхикнув Убийвовк. — Не слухай базікання п’яних зброєносців, а слухай мене. Круль англійський схибнутий на війні; його братець ледве випер його з країни у цей похід, бо боявся міжусобиць. Пилипко, круль франків… Хоч і тече в його жилах частка крові Ярославової, та він — ревний папіст, хоче всіх навернути у латинську віру, а ні — голову з плеч. Рудобородий же просто тварюка. Примучив велетів, поморян, лютичів і тягне свої лапи до наших земель.

— Тоді навіщо ви самі пішли у цей похід? — здивовано запитав Данько.

Убийвовк широко посміхнувся.

— Я іду не тільки битися, а й спостерігати, як б’ються інші. Чує моє серце — ці зайди, — Боримир кивнув на «визволителів», — скоро полізуть і до нас.

— Що ж ви видивилися? — зацікавлено і трішечки кепкуючи, мовив Данько.

— Що?.. Он глянь праворуч. Бачиш того німецького кнехта?.. Ну, той, що п'є пиво біля діжки… Він озброєний здоровезним мечем. Страшний меч, але в густій січі майже безпорадний: битися треба дворучно, а в тісняві це непросто. Таким мечем можна тільки рубати, а колоти неможливо. До речі, перед битвою з сарацинами притороч до сідла сарацинський меч — він набагато легший і тонкий, наче шило. Сарацини не носять важкі панцирі, тому вони рухливі, але майже беззахисні перед колючим ударом. Поглянь ще. За пасом у кнехта бойова сокира…

— Така маленька?

— Це франциска. Нею не б'ються, а кидають. Є в німців більші бойові сокири, також дворучні. На сокирах вони битися мастаки, нашим не поступаються. На палицях також добре б'ються. Та найбільше полюбляють молот: і панцир можна розбити, і руку зламати.

Відчувши, що його пильно роздивляються, кнехт підняв свої осоловілі очі і щось незадоволено прогорлав. Боримир, не довго думаючи, тицьнув йому здоровезну дулю мало не під носа, і спантеличений вояка розгублено закліпав очима від такої шани. Поки німець допетрав, що і до чого, русичі вже розчинилися в натовпі.

— Або ще… Данько, ти бачив англійців?

— Так. Подейкують, вони вправні лучники.

— Найвправніші. І горе тому війську, яке опиниться під смертоносним дощем їхніх стріл, — ватаг рубонув долонею повітря, — розметуть вщент!

— А франки? Чим вони сильні? — захопився Данько. Боримир почухав потилицю.

— Є й у франків своя гордість. Пішли покажу.

Зайшовши до якоїсь зброярської крамниці, Убийвовк очима вказав на чудернацький лук.

— Бачиш? Це — самостріл, а по-їхньому — арбалет[26]. Б'є напрочуд потужно і влучно — краще, ніж звичайний лук. Римський папа заборонив застосовувати самостріл у битвах між християнами, а тільки супроти бусурман. Пилип Святенник вже створив великий загін, який озброїв самострілами, і навіть призначив над ним гросмейстера. Іншим королям таке не до снаги — дорого.

— А ромеї?

— Ромеї? Не скажу, що вони воїни кепські, але їхня головна зброя — це отрута в чаші з вином. Скільки воєн вони так виграли! А ще — надзвичайно вони хитрі та придумкуваті. Човни великого князя Олега Старого вони попалили якимсь бісовським вогнем, що навіть у воді не гасне! Правду кажу тобі. А як готувати той вогонь — це їхня найбільша таємниця.[27]

— Боримир?! Це ти? — раптом пролунав за спиною незнайомий голос. Убийвовк і Данько озирнулися і побачили добре вдягненого чоловіка середніх літ, здорового та гладкого, з усього видно — купця.

— Вадим?! Ех, скільки років ми з тобою не бачилися. — Друзі обійнялися.

— Знайомся, Данько. Це мій давній приятель — Вадим Купихутро.

— Добридень, — хлопець привітно посміхнувся.

— Доброго дня, юначе, — міцно потис руку Данькові Вадим.

— Як твої купецькі справи? — поцікавився Боримир.

— Ет, не питай. Хіба це торг? Ось за Володимира Старого — оце, кажуть, торгувалося! Руські купці мали